Сухоліський ботанічний заказник

Учасники: Павло та Ілона Котовщик, учні 7-го класу Сухоліського НВК «ЗОШ 1-2 ст.-дитячий садок»

Державне підприємство «Білоцерківське лісове господарство» Київського обласного та по м.Києву управління лісового господарства розташоване на території восьми адміністративних районів Київської області.Лісгосп має вісім лісництв,склад деревини,два цехи з переробки низькосортної деревини,мисливську дільницю та базисний розсадник.Загальна площа земель ДП «Білоцерківське лісове господарство» – 35246 га ,вкрита лісом – 32527 га.Ліси природно-заповідного фонду складають 4,3% від загальної площі лісгоспу.

Сухоліське лісництво загальною площею 5024,5 га.Площа розділена на 6 майстерських дільниць,в середньому по 837 га.Найбільше урочище – «Сухоліська дача» – 3677 га;урочище «Довгалівське» – 354 га; «Гребінник» – 314 га; «Макіївська дача» – 135 га; «Таганча» – 102 га.


Лісництво знаходиться на території Рокитнянського адміністративного району.Контора розташована в с.Сухоліси Білоцерківського району, Київської області.Лісництво було організоване в 1936 році одночасно із організацією лісгоспу.
На території знаходиться розсадник площею 2,5 га,де вирощують переважно сіянці сосни звичайної(в середньому 500 тис.шт. в рік).Також є шишкосушарка ,яка в зимовий період перероблює близько 3 тис.кг.шишок.
Рельєф переважно рівнинний .Грунти переважно дерново-слабопідзолисті супіщані.Лісовий фонд складається переважно з сосни звичайної та дуба звичайного.
За рік на рубках догляду вирубується в середньому 5 тис.м3,на головному користуванні – 4 тис.м3.

Заказник займає площу в 15,1 га і являє собою унікальний масив широколистяного лісу ,у якому зростає рідкісний вид флори України –рябчик шаховий,занесений до ЧКУ. У складі трав`яного покриву виявлені :осока рання,підмаренник чіпкий,герань лучна,розхідник звичайний ,первоцвіт весняний,медунка темна,жовтець золотистий.
/Інформація запозичена з сайту http://pryroda.in.ua/kyiv-region/zakaznyky/suholiskiy/
Рябчик шаховий або,як на цю рослину кажуть жителі нашого села,зозулині черевички,рослина дуже цікава.Про неї хотілося б розповісти більше:

Біологічна класифікація:
Домен:
Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:
Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ:
Streptophyta
Надклас:
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас:
Однодольні (Liliopsida)
Порядок:
Лілієцвіті (Liliales)
Родина:
Лілійні (Liliaceae)
Рід:
Рябчик (Fritillaria)
Вид:
Рябчик шаховий

Українська видова назва шаховий вказує на специфічне забарвлення пелюсток, на яких темно-пурпурові цятки чергуються з білими у строгому порядку, наче на шахівниці.Таке ж саме значення має і латинська назва meleagris (в перекладі «цесарка»), яка порівнює строкатість квіток з цятками на пір’ї цього птаха.

!!!Рябчик шаховий занесений до Червоної книги України!!!

Рябчик шаховий розповсюджений по всій Європі за виключенням полярних і південних посушливих районів. В Бельгії винищений у XIX столітті. За межами Європи трапляється в Західному Сибіру ,на Алтаї, півночі Казахстану.
Вважається, що у скандинавських країнах вид натуралізований, хоча в Швеції його популяції вельми чисельні. Не встановлений статус цієї рослини і на теренах Англії. В цій країні рябчик шаховий вперше описав Джон Джерард в 1736 році — виявлені особини належали до садової колекції. Багато дослідників вважають, що саме з садків ця квітка поширилася на прилеглі території. Втім в Англії рябчик шаховий зростає лише на луках та старих сіножатях і досить погано засвоює змінені ценози, що дає підставу вважати його представником аборигенної флори.
В Україні поширений переважно у Закарпатті, Передкарпатті, Поліссі, на Буковині, заході Лісостепу.
Незважаючи на широке розповсюдження, рослина знаходиться під загрозою зникнення майже по всій Європі. Охоронні заходи щодо цього виду вживаються у Швеції, Польщі, Англії, Росії, Нідерландах, Франції, Німеччині, Австрії. В цих країнах заборонено змінювати екотопи, викопувати цибулини, збирати квіти. Для того, щоб привернути увагу суспільства до проблем охорони квітки, в Німеччині її оголошували Рослиною року в 1993 р.
В Україні вид охороняється в Національному природному парку «Синевир» та на території пам`ятки природи «Білка»,в Сухоліському ботанічному заказнику.
Рябчик шаховий здавна вирощують в якості декоративної рослини, оскільки красою він поступається лише ефектному рябчику імператорському. В Західній Європі цей вид відомий у культурі з 1519 року, де майже одразу набув широкої популярності. В 1600–1603 рр. художник Якоб де Гейн молодший зобразив рябчик шаховий на одному зі своїх натюрмортів. Втім, у XIX столітті ця рослина дещо поступалася в популярності екзотам, привезеним з колоніальних країн.
В сучасному квітникарстві цей вид використовують для оформлення клумб, альпінаріїв, аранжування букетів. Виведено декілька сортів і форм, в тому числі з білими, рожевими, яскраво-пурпуровими, махровими квітами.
В минулому бульбоцибулини рябчика шахового застосовували у народній медицині для лікування кашлю, лихоманки, абцесу легень, як жарознижуюче тощо. З рослини виготовляли спиртову настойку, є свідоцтва, що в їжу вживали навіть сирі бульбоцибулини. Проте, такі способи застосування викликають сумніви, оскільки біохіміками в підземних органах рябчика виявлено отруйний алкалоїд імперіалін. При вживанні необроблених бульбоцибулин можуть статися порушення кровообігу, судоми, блювота, а маленьким дітям загрожує навіть зупинка серця. У випадку отруєння необхідно вводити спазмолітики.
Квіти рябчика шахового зображені на гербах німецьких громад Зеестермює і Гетлінген, норвезького фюльке Опплан, словенських громад Брезовиця, Добровник, Іг, Трновська Вас, Трзин. В 2002 році цю рослину було обрано емблемою англійського графства Оксфордшир.

Але рябчик шаховий це не єдина з цікавих та рідкісних рослин ,які ростуть в Ботанічному заказнику місцевого значення «Сухоліський».
Тут зустрічаються підсніжники,сон-трава,проліски,першоцвіт,ряст.
Ці перші квіти — весняні усмішки рідної землі — користуються величезним попитом, їх безжалісно виривають. У зв’язку з цим вже в багатьох місцевостях, де колись підсніжників було багато, вони зникли. Підсніжник потребує охорони, він занесений до Червоної книги.

Підсніжник — символ надії. Згідно з однією старовинною легендою, коли перші люди були вигнані з раю, на землі йшов сніг і було холодно. Єва дуже змерзла. Щоб її утішити, надати надії на кращі часи, декілька сніжинок перетворилися у ніжні квіти підсніжника –провісника весни.
А інша легенда розповідає, що плакала снігуронька, проводжаючи зиму. Йшла сумна і тужити. Там, де капали її сльози – виросли підсніжники .

Колись, дуже давно, квіти цвіли протягом року. Сніг падав на землю,але він був безбарвний, і його ніхто ніколи не бачив. Захотів сніг,щоб і на нього люди дивились й щоб ним, як квітами, милувалися. Пішов сніг до червоної рути і попрохав її, щоб вона дала йому трохи свого кольору. А рута йому відповіла: «Я червона, і все навкруги буде червоним»,- і не дала йому свого кольору. Тоді пішов сніг до зеленої травички й нумо її прохати, щоб вона дала йому трохи свого кольору, але й травичка йому відмовила. Звертався він і до айстри, і до фіалки – і ніхто не допоміг снігу.Лише коли сніг звернувся до білого підсніжника, той дав йому трохи білого кольору.І відтоді, коли сходить сніг, з’являються підсніжники.

Неохоче відступає зима. Ще лежить сніг, іноді то завірюха віхолить, то вдарять морози, та все частіше настають відлиги. Ось-ось з’являться перші ніжні, наче виточені з найтоншої порцеляни, дзвоникоподібні білосніжні квіти. То підсніжник білосніжний, або весняний (саме така його наукова назва).

Під назвою «підсніжники» об’єднують декілька рослин первоцвітів. Наукова назва підсніжників – «галантус».
В перекладі з давньогрецької, підсніжник означає молочно – квітковий, тому що має білі квіти.
Молочно – білі квіти здавна символізують ніжність, чистоту, стійкість, вірність.
В Україні найбільш розповсюджений підсніжник звичайний, що росте у Закарпатті, Передкарпатті, Українських Карпатах, а також на Правобережжі, Поліссі, Лісостепу і Степу та підсніжник складчатий поширений у Гірському Криму.
А всього у світі нараховують близько 18 видів підсніжників. Ціаво, що англійці називають цю квітку сніговою краплею, а німці сніговою конвалією.
Популяції підсніжника локальні, здебільшого численні, але спостерігається тенденція до зменшення кількості особин, що пов’язано з масовим зриванням квітів на букети, викопуванням цибулин .
Саме так! Підсніжники не тільки провісники весни, а й гарні декоративні й польові квіти. Ця краса не лише спонукає до почуття прекрасного, а навпаки, є об’єктом наживи.
!!!Підсніжники, занесені до Червоної книги України!!!
Їх охороняють у природних заповідниках Медобори й Канівському, Кримському й Карадазькому, Ялтинському та деяких заказниках Правобережжя. А ще підсніжники вирощують у ботанічних садах.
Просимо запам’ятати , що порушення закону про охорону підсніжників карається штрафом.

Ще можливі віхоли, нічні заморозки, холоднеча, але квітка сон-трава цього не боїться, вона завбачливо “утеплилась” щільним шаром м’якеньких срібних волосків, наче закуталась в хутряну шубку.
Назву свою – сон-трава – рослина дістала через те, що її
квітки в негоду і холод закриті, наче сплять, або через те, що використовували це зілля в народній медицині як снотворний засіб. Польська легенда розповідає, що один мисливець бачив, як ведмідь, з’ївши сон-траву, заснув. Існує і повір`я, нібито покладена на ніч під голову ця рослина викликала пророцькі сни.
Поява перших квіток сону збігається з настанням сокоруху в берези – якраз припадає на початок весни. Після цвітіння з’являються листочки. Доживає рослина до глибокої осені, запасаючи поживу в кореневищі.
Рослина дуже декоративна, і шкода, що її бездумно нищать, зриваючи оберемками, тому все рідше трапляється ця весняна красуня у наших лісах.
Сон-траву можна розмножувати насінням (збирають у червні й висівають в листопаді), а також частинами кореневища.
Вирощені на грядках сіянці укривають на зиму листям, щоб не вимерзли. Надмірна волога шкідливо впливає на рослину, тому розводити її треба на підвищених ділянках. На одному місці вона може рости понад десять років. Сіянці починають цвісти на другому-третьому році життя.
Легенда про сон траву.
Колись у незапам’ятні часи за широкими листям цієї рослини переховувався біс. Переслідуючий його Архангел Михайло пустив у нього стрілу блискавки, яка і “прострелила” рослину, після цього листя перетворилися в вузькі смужки. З тієї самої хвилини вся нечисть не сміє і наблизитися до сон-трави. А саму рослину стали вважати не тільки оберегом від усякого чаклунства і лихого ока, але і символом непереможної зброї. Його соком навіть обробляли списи, щоб відігнати темну силу.
Сон-трава у фольклорі.
Сон-трава вважалася магічною рослиною. Вірили, що заснувший у ній буде наділений даром передбачення. Особливими можливостями володіє сон-трава, зібрана рано вранці, по росі, що пролежала в холодній воді до повного місяця. Якщо потім її на ніч покласти під подушку, то неодмінно насниться віщий сон. Говорили, що за сон-травою в ліс потрібно йти тільки з чистими помислами. Зривати квіти радили в тиші, загадуючи при цьому своє найзаповітніше бажання.

Проліска всім знайома скромна невисока рослина, яка першим оживає після зими в наших садах і лісах. Спочатку випускає пару лінійного листя і незабаром зацвітає білими дзвіночками, що никнули. Йому не страшні ні сніг, ні зимові морози, ні весняні заморожування. І ось вже безліч білих дзвіночків прикрашають перші проталини. І це вірний знак – весна зовсім близько!
І з’являються перші ніжні квіти серед танучого снігу і виступаючої вологої землі. Це пролісок! У кожному куточку країни він свій. У Сибіру – це фіолетово-синій простріл, або сон-трава, в середній смузі пролісками звуть блакитну чубарку, білу анемону, медунку, гусячу цибулю, жовтий первоцвіт.
Але справжній пролісок білосніжний, родом із півдня Європи, там він росте в гірських лісах на вологому грунті.
Якщо побачите пролісок у лісі, не зривайте його. Він занесений в Червону книгу рідкісних рослин, що охороняються. Можна посіяти пролісок на дачних ділянках, в квітниках на кам’янистих горах. Сіють восени свіжозібраним насінням. Сіянці ростуть дружно і зацвітають на 4-5-й рік. Пересадку квіти не люблять. Європейські квітникарі вивели багато незвичайних сортів проліска білосніжного.
Практичне використання.
Декоративна, медоносна і лікарська рослина. Проліски дволиста і поникла — гарні декоративні ранньовесняні рослини. Рекомендуються для кам’яних гірок, але найкраще вони ростуть суцільними насадженнями під різними листяними деревостанами на родючому ґрунті. Вони легко розселяються самосівом і вегетативно (цибулинками-дітками), тому в цих умовах не потрібно особливо турбуватися про їх розмноження. У проліска дволистої відомі форми з білими і рожевими квітками.
Всі види проліска — ранньовесняні медоноси і пилконоси. Медопродуктивність їх незначна (4 мг нектару з однієї рослини), але вони цінні тим, що зацвітають відразу ж після танення снігу.
У народній медицині використовують цибулини проліски дволистої. Вони містять алкалоїд силіцил, дубильну кислоту, камедь та інші речовини і мають сечогінні, відкашлюванні, а у великих дозах блювотні й проносні властивості. З квіток можна одержати блакитну фарбу.

Легенда про пролісок.
Ця історія сталася зимою. Жила собі дуже красива пані на ім`я Сніжинка і була в неї дочка – Квітка. Мати дуже її любила. І мати з дочкою ніколи не зустрічалися, бо Сніжинка одразу ж після зими летіла на Північ, додому, а її донька там могла замерзнути. Тому донечка цвіла весною і красувалася влітку. І не могли вони жити разом, бо мати б розтанула від сонячного тепла. Вони досі не бачилися. Навесні та влітку всі втішали маленьку квіточку – і звірі, і інші квітки. У Сніжинки було не менше горе, її теж втішали інші сніжинки. Так і спливав час: сумували і Сніжинка, і Квіточка.
Якось до землі, де жила Квіточка, прилетіла добра Чарівниця. Побачила вона Квіточку і запитала, чому та сумує. Квіточка розповіла своє горе. Чарівниця подумала і каже: «Он воно як! Але я можу зменшити твоє горе. Ти станеш квіткою-проліском і цвісти будеш тільки-но прийде весна,отже твоя мама ще буде тут тут. Ви будете зустрічатися раз на рік», – посміхнулася Чарівниця. Так з’явилася квітка Пролісок.

Збережімо рідкісні квіти!!!
Традиція привозити із заміської прогулянки чи дарувати букетик квітів зробила свою справу:багато рослин вже важко знайти в їх природних місце зростаннях.
Ця проблема характерна для густонаселених областей, тому тут опинилися під загрозою не тільки ті рідкісні види, які занесені до Червоної книги України, але й широко поширені рослин, за долю яких до недавнього часу не було сумнівів.
Пам’ятайте що, зриваючи певні види квітів, ми просто позбавляємо майбутні покоління, бачити їх у живій природі.

Росте первоцвіт на схилах, лісових галявинах, серед кущів. У народі кажуть, що саме він відкриває двері в добре, щедре літо. Зацвітає у травні, є гарним медоносом та багатим на вітаміни. Багато поетів присвятили йому натхненні рядки. На честь первоцвіту влаштовують свята і гуляння. Ця рослина в пошані в багатьох народів, і у кожного про неї своя легенда. Греки вважали, що первоцвіт здатний зціляти від усіх недугів і називали його “квіткою дванадцяти богів”. На Русі первоцвіт любовно називали баранчиками. Був навіть такий звичай: кидати зірвані баранчики під ноги і топтати – на довголіття. У англійців первоцвіт улюблена квітка. Його вирощують у садах і на городах, беруть з собою в мандрівки, дарують коханим. За англійськими переказами, в первоцвіті ховаються гноми, і, якщо весною вийти на галявину, то можна почути, як із квітів доноситься хор ніжних голосів. Не змінилося ставлення до первоцвіту і в наші дні.
Первоцвіт весняний –багаторічна трав’яниста рослина до 20 см заввишки, з розеткою прикореневих листків овальної або яйцевидно-овальної форми, сильно зморшкуватих, по краях хвилястих, поступово звужених у крилатий черешок. Із середини розетки виростає одне або кілька безлистих квітконосних стебел із зібраними на верхівці у пониклий зонтик жовтими, пахучими квітками. Віночок їх трубчастий, з невеликим відгином і з 5 оранжевими плямами в зіві. Кореневище дуже коротке, вертикальне, з пучком тонких коренів. Цвіте в квітні – червні.Росте на луках, серед чагарників, на лісових галявинах, в розріджених лісах, на схилах, на узбіччях доріг, в лісових і лісостепових районах.

В Англії та Голандії первоцвіт вирощують на городах для салатів, а корені первоцвіту використовують як прянощі.Застосовують при бронхiтах, кашлi, трахеїтi, гарячцi, безсоннi, фурункулах, виразках, ранах, висипах на шкiрi, анемiї, нервових розладах, ефективним є вживання препаратів первоцвіту при головних болях,серцевих захворюваннях.Застосовують у вигляді чаю. Свіжі листки вживають як продукт харчування для приготування смачних салатів . Це листя містить багато вітамінів – кілька листочків забезпечує людину добовою нормою вітаміну С.

Цікаві факти.
Первоцвіти – весняні квіти улюблені й шановані у всіх народів.Якщо уважніше придивитися до квітів первоцвіту весняного, чи до квітів первоцвіту високого, чи до рожевих весняних квітів первоцвіту борошнистого то можна зробити маленьке відкриття.Втім, не таке вже й маленьке: це явище вивчав ще Чарльз Дарвін.
Виявляється, у первоцвіту є дві форми квітів: з маточками, приблизно вдвічі довшими за тичинки, і навпаки, з тичинками приблизно вдвічі довшими від маточки. Це пристосування до перехресного запилення. Обидві форми зустрічаються в природі однаково часто. І хоча є можливість перехресного запилення двох квіток однієї форми (і навіть самозапилення), але при перехресному запиленні квіток різних форм розвивається більш життєздатне насіння.Зібране в коробочку насіння визріває приблизно через місяць і швидко втрачає схожість. Молоді рослини зацвітають на другий рік.Стародавні греки вважали первоцвіт лікарською квіткою Олімпу. Англійці брали його з собою в дорогу як талісман.
У багатьох слов’янських народів первоцвіти шанувалися як золоті ключі, які відкривають літо. Первоцвіт дуже шанують у гірських краях. Рано навесні горяни прагнуть якнайшвидше відшукати рослину й оздобити нею своє житло. Виїжджаючи до іншої країни, вони обов’язково беруть з собою засушену квітку первоцвіту і зберігають її як згадку про батьківщину та рідних.
Первоцвіт у легендах.
• Поетична легенда датчан розповідає про прекрасну небесну принцесу ельфів, котра, спустившись на землю, палко закохалась у вродливого юнака. Ельфійка не послухала богів і не захотіла покинути коханого і повернутись назад на небо. За це боги перетворили непокірну принцесу в первоцвіт, а юнака – у весняну анемону. В Англії вважали, що трубчасто-дзвоникоподібні пониклі квітки первоцвітів є притулком для казкових крихітних фей і гномів під час негоди.
• У назвi рослини є вiдголосок давньогрецької легенди, за якою квiтки первоцвiту – це ключі богинi-весни Фреї. Фрея мала прекрасне багатобарвне намисто – райдугу. Коли вона нахиляляся, намисто торкалося землi ключиками, і земля відкривалася, розквiтала весняними квiтами. А з тих золотих ключикiв, що падали в родючий грунт, проростали жовтi квiтки первоцвiту.
• Інша легенда розповідає, що одного разу апостолу Петру, який зберігав ключі від царства небесного, сповістили, що хтось діcтав підробні ключі і хоче проникнути в рай. Наляканий апостол випустив з рук зв’язку золотих ключів і вони полетіли на землю. Там де впали ключі, виросли первоцвіти, які щороку відкривають,людям двері до теплої погоди.
• В інших народів також існує чимало легенд, повір’їв, пов’язаних з первоцвітами. Наприклад, у німців існувало повір’я, що дівчина, яка першою у великодні свята знайде квітку первоцвіту, неодмінно цього року вийде заміж.

Ряст – рід переважно багаторічних зіллястих рослин родина рутикових. В народі ряст називають ще баранчики, коники, кокірчики, кукурічки, півники. Мабуть тому, що це пов’язано з легендою, в якій розповідається, що в одному пралісі жила відьма. За ніч вона намотається на мітлі, а вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатись від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а вже півень починає кукурікати і спати їй не дає. Розсердилась вона на півня та й перетворила його на квітку рясту, яка скидається своєю формою на голову півня.
Інша легенда розповідає, що напровесні летіли над лісом жайворонки, посварились між собою та й почали битися. Билися так, що аж шпорці та чуби свої погубили. Попадали вони на родючий лісовий грунт і попроростали гарними весняними квітами – рястом.
Як і багато інших трав’янистих рослин росте в листяних лісах, серед ліщини, під кущами. Також можна побачити його в старих парках, вологих прилісках, найчастіше на перегнійних, темних або чорноземних грунтах. Типова рослина тінистих широколистих лісів. Найчастіше її можна побачити в дібровах, росте і серед чагарників. Квіти як правило полюблябть світло, ряст не виключення.Для свого розвитку потребує багато світла з’являється рано навесні, коли дерева ще безлисті. Поширений майже по всій Україні, за винятком лівобережних степових районів і Криму. На півдні трапляється значно рідше. В Чернівецькому районі росте майже в усіх лісах, але його ареал звужується.
Ряст ціниться як ранньовесняний медонос та декоративна рослина. Він може прикрасити парки, лісопарки і сади. Рослину масово збирають у букети, часто вириваючи разом з бульбами. Це призводить до її знищення.Тому ряст потребує охорони!Ще використовують цю рослину з лікувальною метою, використовують ці рослини під час цвітіння, але частіше бульби, які збирають влітку, висушують у відлюдному місці (отруйна!), після чого зберігають у мішечку, підвішеному в укритті.Цю рослину можна було б назвав типово знахарською, секретною. Про неї неохоче розповідають, але разом з тим випадки застосування її дуже різноманітні. Але потрібно застерегти проти самолікування цією рослиною, поки вона не буде рекомендована наукою. Головне запам’ятати, що рослина дуже отруйна!!!

/Інформацію запозичено з Інтернетресурсів/
Територія заказника виглядає дикою .Навколо хащі.В хащах безперестанку тріщать гілки –мабуть порядкують наші давні знайомі –дикі свині.Вся дорога в слідах свинячих ратиць.Але ми вже чомусь не боїмося.Звикли,чи що.
Слідів вирубки ніде немає.На нашу радість сміття також майже немає.Лише в одному місці знайшли порожню пляшку.
Знайшли болото.Вірніше ,те що від нього залишилося:суша стоїть страшенна,все навколо сухе-пресухе.Дерева ростуть якось цікаво,купами.Ніби то з одного місця виростає цілий оберемок дерев.Це в основному вільхи ,осики ,берези.Чому дерева так ростуть?Це якось пов’язано з болотистою місцевістю?Цікаво-цікаво….

Лісова стежина вивела нас до закинутого кам’яного кар’єру.Він затоплений водою.Тато згадує ,що будучи хлопчаком ,він їздив сюди ловити ряску для качок.В ті часи кар’єр був повноводим,не те що зараз.Про існування старого кам’яного кар’єру ми чули ,але не знали що він знаходиться в тому ж кварталі (34)що й заказник.

Повертаючись з заказника, в 20 кварталі ми знайшли цікаву табличку з малозрозумілим написом: «Відтворювальна дільниця.Полювання заборонене».
І що вони тут відтворюють?Чи не популяцію наших улюблених свинок?

Про всяк випадок ми хутенько,від гріха подальші,проскочили цей квартал.

Пейзаж,який ще раз доводить те ,що кожен куточок нашого лісу –це «перлинка»,а також мрія поетів та художників.
Незважаючи на сушу ,ми знайшли декілька грибів: «Язик»,як у нас їх називають.
От і добігла кінця наша дослідницька діяльність.На носі перше вересня –час готуватися до школи.Скоро почнуться уроки ,контрольні,реферати…Але ми справилися,що запланували,те й зробили:в нашому арсеналі є чотири роботи:
-Стародавнє Городище на березі річки Рось.
-Водоймища села Сухоліси.
-Лісові озера.
-Ботанічний заказник «Сухоліський».
Зібраний матеріал виявився дуже цікавим.Впевнені,що багато чого з того, що ми дослідили,пригодиться нам для підготування деяких домашніх завдань.Своїм шкільним друзям обов’язково розповімо про нашу діяльність:можливо в подальшому ми будемо продовжувати свою природоохоронну та природодослідницьку діяльність вже не вдвох,а в чималій компанії друзів.Дуже на це сподіваємося.
Ще раз хочемо висловити вдячність організаторам конкурсу.Щиро вдячні за корисну та цікаву ідею,яку ви нам дали,та й не тільки нам.Впевнені ,що сотні школярів по всій Україні завдяки вам цікаво та корисно провели свої літні канікули.

This entry was posted in 2 етап, 2015, Київщина. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *