Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд (ПЗФ)– ділянки суходолу або водного простору, які є важливими для збереження природних скарбів: тваринного і рослинного світу, ландшафтів, водних ресурсів, унікальних геологічних об’єктів тощо. Крім того, ПЗФ має наукове, естетичне, рекреаційне значення, допомогає підтримувати довкілля у стані екологічної рівноваги.

Проте всі ці функції природоохоронні території здатні виконувати лише коли забезпечується їх правильне функціонування – дотримання специфічного охоронного режиму, поєднання з іншими територіями у екомережу, моніторинг їх стану. За відмінностями у структурі та потребами до охорони всі вони поділяються на 11 категорій:

1. Природні заповідники

Природні заповідники оголошують з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України (стаття 15). До складу природних заповідників включають цілісні ділянки, що повністю представлені природними екосистемами. Сьогодні в Україні створено 19 природних заповідників.

2. Біосферні заповідники
Біосферні заповідники створюютьсяна базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” (стаття 17). В Україні створено 4 біосферні заповідники.

До складу біосферних заповідників може включатись широкий спектр типів земель, оскільки його територія має функціональне зонування. Відповідно до статті 18, для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;буферна зона – включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності; в ній забороняється мисливство.

3. Національні природні парки

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20).
До складу національного природного парку можуть входити різноманітні території. Відповідно до статті 21, на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

  • заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
  • зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони;
  • зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов’язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;
  • господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Зазвичай, національними парками оголошують великі за площею території. Станом на 1.01.2015 в Україні створено 48 національних природних парків, що займають 33,3% від загальної площі ПЗФ України.

4. Регіональні ландшафтні парки

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Регіональні ландшафтні парки є аналогом національного природного парку, проте створюються рішеннями обласних рад. Категорія вперше введена у 1992 році, прийнятим тоді законом «Про ПЗФ». З того часу в різних областях створено 69 РЛП.

5. Заказники

Заказники займають 37 % всієї площі ПЗФ України та 38% від їх кількісті. Як правило, заказниками оголошують невеликі природні ділянки, на території яких виявлені окремі природні об’єкти, які потребують охорони. В заказниках (окрім ландшафтних) діє режим предметної охорони, направленої на збереження виду флори або фауни, природного комплексу, геологічного середовища та ін., при цьому режимом охорони не передбачені охоронні заходи, направлені на решту складових довкілля. Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів (ст. 25).

Відповідно до законодавства заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

  • Лісові заказники включають ділянки лісів, що мають природоохоронну, наукову, естетичну та інші цінності, та потребують збереження.
  • Ботанічні заказники створюються з метою охорони цінних ботанічних об’єктів – популяцій рослин, що знаходяться під охороною держави, рідкісних рослинних угруповань та ділянок типової родинності, збереженої в природному стані.
  • Орнітологічні заказники передбачають охорону територій, цінних для птахів. Такими є місця гніздування (розміщення колоній, окремих гнізд рідкісних видів та буферні зони навколо таких гнізд, місця сезонних скупчень птахів під час міграцій та зимівлі).
  • Ентомологічні заказники включають місця існування комах, що охороняються Червоною книгою України та іншими природоохоронними документами, а також місця мешкання природних запилювачів.
  • Іхтіологічні заказники створюються з метою охорони місць мешкання рідкісних видів риб та цілісних іхтіокомплексів, а також для охорони місць нересту риб.
  • Загальнозоологічні заказники створюються для охорони фауністичних комплексів та ділянок, необхідних для збереження видів тварин, що знаходяться під охороною.
  • Гідрологічні заказники включають гідрологічні об’єкти (річки, струмки, озера, болота, плавні та заплави), що мають велику природну цінність. При створення таких заказників бажано включати до їх складу природний комплекс у максимально повному складі (наприклад, річку із заплавою, струмок із заболоченою ділянкою, з якої він бере початок тощо).
  • Загальногеологічні заказники створюються з метою охорони цінних для науки геологічних утворень (скелі, відслонення порід тощо).
  • Палеонтологічні заказники створюють в місцях, де внаслідок геологічних процесів на поверхні оголюються шари земної поверхні, в яких виявляються скам’янілі рештки доісторичних живих організмів. Прикладом такого заказника є «Дружківські скам’янілі дерева» на Донеччині.
  • Карстово-спелеологічні заказники створюють з метою охорони від пошкодження печер та інших карстових утворень, а також їх унікального біорізноманіття.
  • Ландшафтні заказники є оптимальними для охорони всіх елементів природного ландшафту, рослинного та тваринного світу.

6. Пам’ятки природи

Пам’ятки природи, поряд із заповідниками – найдавніша категорія природоохоронних територій в Україні. Починаючи з 1908 року, на території тодішньої російської імперії і згодом – в УНР та радянській Україні, активно розвивася рух за збереження пам’яток природи. Відбувалась їх інвентаризація, були заповідані перші пам’ятки. Ідея охорони пам’яток природи почерпнута вітчизняними класиками заповідної справи від німецького руху охорони пам’яток природи, започаткованому проф. Г.Конвенцом у 1906 році.

Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення, з метою збереження їх у природному стані (стаття 27). Такий статус можуть мати як ділянки природи з визначеною площею, так і окремі об’єкти – скелі, камені, окремі дерева. По причині того, що пам’ятки природи можуть мати незначну площу (або навіть зовсім не мати площу), в Україні їх створено досить багато (42% від загальної кількості об’єктів ПЗФ України та 0,7% – від площі). Так само, як і заказники, пам’ятки природи є категорією ПЗФ із т.з. предметною охороною і охороняють лише основний об’єкт, включений до їх складу.
Відповідно до законодавства, пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Комплексні пам’ятки природи, як і ландшафтні заказники – охоплюють весь обсяг природних (а інколи також історико-культурних об’єктів у своєму складі). Такими можуть бути ділянки природних екосистем, стародавні городища, вали та кургани, що в наш час вкриті природною рослинністю.

Охорона таких природно-історичних комплексів відіграє важливу роль для реалізації просвітницької функції природно-заповідного фонду. Також важливл відмітити що в законодавстві про охорону історико-культурної спадщини немає системи особливо охоронюваних територій, аналогічної за функціями до природно-заповдіного фонду. Тому частина історичних та археологічних пам’яток охороняється в межах пам’яток природи.

Ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні пам’ятки природи створюються для охорони окремих об’єктів: вікових та меморіальних дерев, скель, джерел, дерев із гніздами рідкісних птахів тощо. Відповідно, пам’ятка природи – саме та категорія ПЗФ, що може розміщуватися як в межах природних ландшафтів, так і на території населених пунктів.

7. Заповідні урочища

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів (стаття 29). На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників (стаття 30).

Якщо не брати до уваги суворовий комплексний режим охорони, заповідні урочища загалом можна вважати об’єктами, подібними до заказників. Проектуючи створення заповідних урочищ, важливо виділяти їх таким чином, щоб їх межі окреслювали природний обрис територіально обмеженого урочища.

Решта передбачених законодавством категорій природно-заповдіного фонду – це об’єкти неприродного походження: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Всі ці типи об’єктів можуть зазвичай створюються як об’єкт, або вже існують на момент їх заповідання. Оголошення таких територій об’єктами природно-заповідного фонду найчастіше є визнанням необхідності надання охорони тим чи іншим існуючим паркам. Створюючи об’єкти штучно-створених категорій ПЗФ слід приділяти особливу увагу виявленню стародавніх парків (вірогідно занапащених у наш час), парків при колишніх панських маєтках тощо. Всі вони зазвичай мають в складі дендрофлори старовікові дерева та дерева-екзоти, що становлять особливу цінність в науковому, культурному, пізнавально-краєзнавчому плані, а також становлять інтерес для вивчення історії садівництва та паркової архітектури.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *