Липа Максимовича

Учасники: члени шкільного біолого – екологічного гуртка « Оберіг»: Ївженко Віталій, Головко Аня, Верещака Наталія, Степаненко Ірина, Батир Каріна, Головко Ліна, Недолуга Влада, Дейнеженко Євгеній, Винник Руслан, Головко Руслан, Головко Олександр.
Керівник:Мартиненко Лариса Григорівна.

Липа Максимовича – пам’ятка природи місцевого значення
Богуславецький НВК носить ім’я відомоговченого – енциклопедиста, першого ректора Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка Михайла Олександровича Максимовича. В школіведеться пошуков акраєзнавча робота.
Неподалік від місця садиби М.О. Максимовича росте липа, її висота 17-20 метрів, ширина крони 15-20 метрів, діаметр 1.10-1.20 метрів. Щороку липа цвіте, чаруючи своєю величчю і красою, наповнюючи повітря пахощами. З переказів старожителів села ми дізнаємося, що їй більше 300 років. «Липа Максимовича» – так називають її люди.


Наш земляк, член спілки письменників України Іван Дробний у своїй статті «На світанковій землі Михайла Максимовича» пише: «В кінці вулиці є стара, не менш як трьохсотрічна величезна липа. Вона, виходить, уже була великою, як тут ріс Михайлик Максимович. Підійшов до неї, аж дух перехопило – таке величезне враження. Унизу і аж ген-ген десь у горі, мов окремі дерева повиростали зі стовбура. На них квіту, як у маю груш. Боже, яке життя бачила ця деревина і скільки людей побувало під нею, відпочиваючи в її густому затінку. Дуже ймовірно, що хлопчик Михайлик бігав під нею, а, може й забирався у її запашну крону, як ота синичка». Ця липа – єдиний свідок життя родини Тимківських.

Іван Дробний присвятив липі вірш у 1995 році:

Так пахне осонцене зілля,
Що жайвір від нього вчамрів.
Як рута, Зелена неділя
В золотисто – блакитне довкілля
З клечальних прийшла вечорів.

Кружляє осніжена хмарка
І зійде ось-ось нанівець
«Хлюп-хлюп», – в осоці Сухозгарка
Над нею дріма хутірець.
Квітує у закутку липа –
Усіхня і вже нічия.
Щось вкроні все хлипа та й хлипа
Мохлюпа часу течія?

В меду вона вся, урочиста-
Бджола по той мед приліта.
Їй, кажуть, десь літ уже триста,
Та то не про неї літа.

Тінь віша над липою хмарка.
Біліє до неї село.
Щось ворон ровесниці карка –
Лягає з крила на крило.

А листя все хлипа та й хлипа,
Хоч Божа навкіл благодать
То, може ,всезнаюча липа
Щось хоче мені розказать?..

А й справді,доходить відлуння
Із чорної прірви століть:
Та бусол клекоче на клуні,
Мов свічка в тумані стоїть.

Тимківські вусаті й безвусі
Озвучують гомоном дім.
Михайлик прилип до бабусі.
Щаслива бабуся при нім.

Зітхачебрецями спроквола
Та мова,що тут одцвіла…
На дворищі- місцина гола.
Вірніш,забур’янене поле.
Нема ні двора,ні кола.

Так пахне осонцене зілля,
Що жайвір од нього вчамрів.
Як рута, Зелена неділя
В злотисто-блакитне довкілля
З клечальних прийшла вечорів.
Народний художник В.І.Дрючило увіковічив липу на полотні,назвавши картину ”Липа Максимовича”.
Відомий краєзнавець М.Ф.Пономаренко, викладач історії Черкаського педагогічного університету М.Б. Барбар з групою студентів влітку 1995 року проводили археологічні розкопки на місці садиби М.Максимовича і дослідили липу , їхні висновки підтверджують цінність дерева.

В червні 1998 року представник Черкаської археологічної інспекції І.В.Куценко повторно досліджував місце садиби,липу Максимовича і оформив усе документально.
У шкільному музеї Михайла Максимовича є магнітофонна плівка спогадів старожила села (нині покійного) О.М.Скрипника, з вуст свого діда він свідчив про могутню липу, яка в ті часи і до цих пір квітує на Тимківщині.

Проходять роки, старіють люди, будівлі, вмирають свідки подій столітньої давності, але шумить вітром розлога липа і не дає нам права забути історію, забути тих, хто прославив наш край талантом. Липа Максимовича єдиний живий свідок часів Максимовича, гордість нашого села. Ми добилися, щоб їй надали статус « Пам’ятка природи».

Нашіучні свої думки висловлюють так:
Ївженко Віталій «Липа – свідок давнини»
Богуславець…Моя маленька Батьківщина…Це і вечірні весняні вулиці в цвітінні вишень, абрикос, яблунь, які вмив перший теплий дощик.Це і втомлені працею люди.Це й старезна липа, яка росте на краю села.

Багато є красивих місць на землі, але тягне мене сюди. Тут набираєшся сили, снаги, розуму і вдихаєш повітря, що ним дихав наш земляк Максимович – перший ректор Київського університету, людина, яка прославила Україну.

Це липа манить до себе, бо тут пройшли дитячі роки Михайлика. Мені дуже хочеться пробігти босоніж по зеленій травичці, де колись він бігав та збивав росу. Хочеться доторкнутися до неї, обійняти її, як це робив мій земляк. Але яне можу цього зробити, бо дереву вже більше, ніж 200 років.

Настане весна – і липа усміхнеться своїми запашними квітами до соловейка.Влітку красуня заховає в тіні своєї крони подорожніх, взимку – засне. А поки що стоїть липа на бугрі і вдивляється в далечінь, ніби хоче побачити своє майбутнє. І яким йому бути- вирішувати нам.

Владислав Шестопал «Михайликова липа»

На Тимківщині, в куточку
Липа розрослася.
Там Михайлик ще малим
У росі купався.

А яка вона могутня,
Їй вже більше триста літ.
Ми всі класом заховались
У затінку щедрих віт.

Влітку вкрита медом-цвітом,
Взимку спить солодким сном.
Прибираєм, доглядаєм
Ми її усім селом.

І хоч ми іще маленькі –
Гордимося дуже тим, –
Що і липа, і Михайлик
Разом тут колись росли.

Всіх запрошуємо в гості,
Подивитись диво те –
Що за пам’ятка природи
На краю села росте?

Богуславець мальовничий,
Липа мріє і мовчить
Та листочками тихенько
У задумі шелестить.

Аж ось з’єдналися дві дати
І живуть, мов родичі:
50 – Черкащині!
200 – Максимовичу!

Чарівні міста і села
На Черкащині моїй.
Тільки найрідніший серцю –
Богуславець дорогий.

Ось таке «Чудо України» – липа Максимовича є в нашому маленькому мальовничому селі Богуславець на Золотоніщині.

This entry was posted in 1 етап, Створені об'єкти ПЗФ, Черкащина and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *