З вдячністю за турботу про птахів   
юннатам Жилівської школи на Буковині   
та їх учительці Марії Іванівні Собко   

У бажанні побачити щось незвичне в природі ми дуже часто звертаємо увагу на заморські краї, навіть не здогадуючись, що зовсім поряд з нами існують не менш дивні створіння. Найдрібнішими птахами люди найчастіше називають американських колібрі і дивуються, коли говориш, що такі самі дрібні пташки живуть майже біля кожної водойми нашої країни. Мова про ремеза – пташину вагою не більше 7–11 грамів, яка своїми звичками навіть перевершує колібрі: якщо заокеанським екзотичним пташкам для влаштування гнізда потрібні цупкі галузки на дереві, то ремезу достатньо однієї тоненької довгої гнучкої гілочки.

Не надто яскраве забарвлення і скромна поведінка нашої міні пташки, мабуть, стали причиною того, що вона мало кому потрапляла на очі і з нею не пов’язані якісь надоригінальні автентичні українські назви. У науковій літературі за нею міцно закріпилась назва німецького походження, тобто „ремез”, що означає „очеретяна синиця”, а в латині додається ще й означення від слова „pendulus” – у перекладі „обвислий”, „висячий”, „що звисає”. Повна латинська назва – Remiz pendulinus, вона, ймовірно, вказує на особливу звичку ремеза розміщувати гніздо на звислих гілочках-лозинках. Але й сама пташка може акробатично зависати на найтонших галузках дерев і кущів або на очеретинах, вчепившись у них тільки однією ногою. На зразок німецького варіанту в нашій мові ремеза ще називають болотяною синицею. Він дійсно є найближчим родичем справжніх синиць, та нерідко його і кілька найспорідненіших видів у Африці виділяють в окрему, особливу родину Ремезових.

Поширений ремез переважно у помірній кліматичній смузі від Центральної Європи на схід аж до Японії і Китаю. У південній частині цього простору він осілий або тільки кочовий, а у північних районах – перелітний. В Україні ремези можуть зимувати у невеликій кількості при м’якій погоді, проте більшість гніздових птахів відлітають південніше.

Коли в природі минає період майже рівносильного протиборства зими і потеплінь, коли весна починає дихати вільніше і щодня відчутніше, на початку квітня з’являються ремези. Їхній приліт не порівняєш з прильотом білого лелеки або сільської ластівки, жайворонка або гусей, навіть не більші за ремеза вівчарики демонструють свою появу значно виразніше. Дрібненькі розміри, невигадливе забарвлення, тихесенький голосок, сумирна поведінка перетворюють ремезів на пташок-невидимок. Весь час вони тримаються у гущавині рухливих від вітру звислих гілок верб, гінкому галуззі тополь, серед стебел густого очерету. Відблиски світла від води, що поблизу, мереживо яскравих і затінено прозорих плям, що створено гіллям, надійно ховають ремезів на їхніх гніздових ділянках.

Слави собі ремез зажив не шлюбним гучноголоссям, не якимось ефектним залицянням до своєї пари, що характерно для інших птахів, ремеза виділяють через надзвичайне уміння лаштувати особливої форми гніздо, гніздо-рукавичку, гніздо-гойдалку. Жоден, жоден інший птах у нашій фауні не здатен створити такий досконалий витвір гніздобудівного мистецтва. Своє гніздо ремез підвішує на кінці надтонкої, але міцної гілочки, надійно припасовує легкі сухі стеблинки трав до неї, сплітає з них ажурний тримкий каркас, а потім наповнює проміжки найлегшим матеріалом – рослинним пухом з верб, тополь, торішніх суцвіть-качалок рогозу. Завдяки пухонабивному прийому ремез створює унікально легку і водночас міцну рослинну повсть.

Такий спосіб розміщення і будівництва гнізда спрямований на забезпечення захисту майбутніх пташенят: по тонкій довгій гілочці до гнізда не дістанеться жоден з четвероногих хижаків, за неї майже не можливо вчепитись і пернатим хижакам, практично повністю закрите гніздо не дає викотитися яйцям і випасти пташенятам при розгойдуванні. Дрібна пташка захищає своїх пташенят надзвичайним працелюбством, тче для них особливе гніздо. Це уміння відобразилось в кількох її місцевих назвах – „рукавичка”, „швачка”, „вовняна”.

До майстрування гнізд ремези приступають у травні, саме тоді, коли вдосталь матеріалу для їхніх бавовняних кубелець. Вимощують гніздо птахи впродовж двох-трьох тижнів, причому, за останніми дослідженнями, цим займається тільки самець. Він починає лаштувати кілька гнізд і добудовує до кінця лише ті, які стали відвідувати самки. У ремезів бувають моногамні стосунки між самцем і самкою, але часто декілька гнізд одного самця займають різні самки. Трапляється, що одна самка відвідує гнізда кількох самців.

Поява незвичного гнізда-рукавички як раз і видає присутність птахів, ним починають цікавитись люди – гнізда ремези розміщують на висоті від 1 до 10 м. Нерідко гілочки з повністю збудованим незвичним гніздом відпочивальники зламують, щоб забрати з собою. Після такої цікавості з боку людини наполегливі ремези змушені все починати спочатку. Чомусь тим колекціонерам гнізд невтямки, що одним миттєвим переламуванням гілочки вони знищують багатоденну роботу пташок, які дрібніші від людини у кілька тисяч разів. Десь наприкінці липня таке гніздо можна взяти без шкоди для птахів, бо використовують вони його для одного виведення пташенят, наступного року роблять інші гнізда.

Ближче до кінця травня наступає розпал відкладання яєць, у кладках буває 6–8 яєць білого кольору. У ремезів складні шлюбні стосунки. Кілька самок, приваблені одним самцем, обирають по гнізду, відкладають в них яйця і починають насиджувати поодинці. Оскільки самка може відкладати яйця не тільки у своє гніздо, а й у сусідні, то нерідко на території самця виникають бездоглядні кладки, одну з яких він починає насиджувати без допомоги самки. Інші з таких нічийних кладок залишаються ненасидженими, їх може бути стільки, скільки і доглянутих. Насиджування займає близько двох тижнів.

У розрізі по висоті у площині вхідної трубки-пальця гнізда ремеза нагадують дупла у деревах, в яких гніздяться справжні синиці. Точнісінько як з дупла ремезенята, побільшавши, починають визирати з гнізда-рукавички. Батькам залишається тільки встигати приносити корм – дорослих комах, їхніх личинок і лялечок, павуків. Затишне гніздо пташенята залишають у віці біля трьох тижнів.

Ремезенята забарвленні ще скромніше, ніж їхні батьки. Якщо у дорослих хоча б спина та верх крил каштанові і на очах чорна маска, то зльотки однотонного найневиразнішого світло-бурого кольору, завдяки якому вони геть губляться серед гущавини заростей уздовж водойм і на болотах.

Сімейні групи ремезів після вильоту пташенят деяких час тримаються неподалік гніздової ділянки, а згодом вони починають кочувати по прибережних угіддях до відльоту у вересні та жовтні.

У давнину виникли повір’я, пов’язані зі здатністю ремеза будувати виняткової форми гніздо. Для людини було незбагненим, як така тендітна птаха може самотужки майструвати таку складну і міцну споруду. Уявлялось, що їй у цьому допомагають таємничі сили, духи водойм і дерев. Допомігши пташці у виготовленні гнізда, ці сили, начебто, і далі обов’язково турбуються про неї, навіть можуть оселятися у таких гніздах. Тому за одним повір’ям, гнізда ремеза є чудодійними, бо зроблені надприродним способом. Але також побутує вірування, що гніздо ремеза, як і павичеві видовжені пера надхвістя з райдужними плямами, не приносить добра господарю дому, куди його принесли. Звісно, що це забобон, але ж як вдало інстинктивне працелюбство ремеза спрацьовує на його захист – не чіпай малого і його гнізд, інакше не матимеш добра. Може, хай і далі в уяві зарозумілої людини залишається цей острах. Людина без остраху може стати безжальною до менших за себе та й до подібних собі. А ремез таки вміє викликати повагу. Яка чудова пташина ремез!

Геннадій Фесенко

Запис створено 13 Травня 2009. Рубрики: Нове.