Хвацьке волове очко

12 Листопада 2015

Хвацьке волове очкоБагато хто з нас ще, мабуть, пам’ятає, як у двадцятих числах березня 2013 року на нас насунувся небувалий, могутній циклон і засипав півкраїни товстезним шаром снігу, через що навіть у столиці сталися тривалі перебої з підвезенням хліба до магазинів. Березнева зима наостанок щосили вдарила дводенним сніговієм, після якого настала ясна, тиха й морозна днина.

У стихлій природі серед сліпучо-білого глибокого снігу, що виблискував під ранковим сяючим сонцем, на автобусній зупинці одного з буковинських сіл стояли троє чоловіків і дівчинка. Чоловіки гомоніли про клопіт із сніговими переметами заввишки з людину, один з них тримав у лівій руці утеплену всередині замшеву перчатку, горловина якої звисала. Розмовляли неквапливо, очікували на автобус. Зненацька з гущавини засніженої туї, що росла поруч, щось миттю майнуло і сховалося в перчатку. Може, люди не відразу й зауважили б той майже невловимий рух біля себе. Але те щось не зачаїлося у знайденій затишній нірці, а почало рвучко смикати вовняну внутрішню обв’язку. Перчатка затанцювала в руці чоловіка, чим усі були неабияк здивовані. Що ж то могло бути? Чи не миша шмигонула у схованку?
Та чи ж миші літають? …далі »

Велика очеретянка – господарка очеретів

4 Листопада 2015

Велика очеретянкаУлюблене місце оселення великої очеретянки – звичайно, очеретяні зарості, ті, що густіші. Але наскільки вона вимоглива до густоти заростей, настільки неперебірлива, коли йдеться про їхні розміри. Тож великих очеретянок, які повернулися з зимівлі, можна побачити вже в кінці квітня – на початку травня і в неозорих очеретяних хащах на мілководдях водосховищ, і у вузьких смугах очерету, який росте вздовж меліоративних каналів, навколо стариць, озер, ставків.

Очеретянка дроздова, її ще й так називають, – птаха дуже голосна. Та, схоже, зовсім не через голосистість у цій назві є порівняння з дроздом. Просто вона найбільша з усіх видів очеретянок, які трапляються в нашій країні, і розмірами подібна до дрозда співочого – має некороткий хвіст, міцний дзьоб, тілом немала, навіть забарвленням схожа на дрозда, хоча у нього на нижній частині тулуба є темні плями.

Після прильоту великих очеретянок їхня голосна тріскотлива, без надмірної вишуканості пісня починає лунати по усіх очеретах. З одного місця можна почути голос одразу декількох самців, які співають, вмостившись на високих стеблах очерету. Підпускають вони до себе людину досить близько: можна побачити, як у птаха під час співу надувається горло, і на ньому ворушиться настовбурчене пір’я. Пісня – вказівка на те, що найближча територія зайнята самцем, що співає, а тому іншому самцю сюди краще не потикатися, інакше отримає стусанів. Сутички між самцями трапляються нерідко, проте без кровопролиття. …далі »

Золотопера вивільга

2 Вересня 2015

Розлогі крони високих осокорів і верб у травні кучерявляться новим листом. Свіже, золотаво-смарагдове, воно тріпотить від руху повітря, різкі пориви вітру куйовдять його на всі боки, звибають у чудернацьку зачіску. В безупинному русі кожен листок майорить маленьким прапорцем і відбиває промені сонця – світло й тінь в густому гіллі щомиті міняються місцями, створюють нескінченний калейдоскоп усіх відтінків зеленого. Аж раптом у цьому зелено-сонячному водограї рвучко проскакує якась інша тінь, без тріпотіння і шарпання, цілеспрямовано. Зрозуміло, що то не листок. Тоді що ж? За однією такою тінню може майнути інша. У розривах крон на тлі неба ці тіні на мить перетворюються на птахів, незнайомих, раніше небачених. Трапляється, один з них або й обидва в сонячному промінні спалахують золотом. Лише на мить, тільки на мить. Птахи відразу зникають у верховітті.

Дуже часто саме так і відбувається перше наочне знайомство людини з вивільгою, зовні наче найкоштовнішим птахом нашої фауни. Контраст у забарвленні дорослих самця і самки разючий: він аж світиться щирим золотом, підкресленим оксамитовою чорнотою крил та хвоста і вишневим кольором дзьоба; вона – зеленкувато-оливкова, під колір листя, іншого й не потрібно для маскування в кронах дерев. Утім, буває, гніздову пару утворює молодий самець, оперення якого ще не набуло чистого сонячного кольору, тож він схожий на самку. А подеколи у старих самок оливковий колір значною мірою замінений жовтим, та все ж він не такий сяючий, як у самців, і нижня частина тулуба самок з дрібною строкатістю. …далі »

Пташині імена

21 Серпня 2015

Називаючи горобця горобцем або ластівку ластівкою, мабуть, мало хто зважає на те, як виникли такі назви, тим паче, що їх майже однаково називаються скрізь по Вкраїні-Русі. Коли ж виявляєш, що одного й того самого птаха в одній місцевості називають “чайка”, а в іншій – “книга”, і до того ж у російській мові назвою “чайка” означено зовсім інших птахів, тоді й може виникнути зацікавленість, яким чином утворено назви наших пернатих сусідів.

Вчені присвоюють птахам, та й усім тваринам і рослинам, латинські назви, які використовують у наукових працях, написаних різними мовами. Тому всім, хто знає ці назви, легко зрозуміти з наукової літератури, про якого з птахів йдеться. Скажімо, “чайкою” і “книгою” в Україні-Русі називають птаха Vanellus vanellus, а в російській мові тією ж таки “чайкою” кличуть птахів роду Larus. Та чи задовольнить таке пояснення тих, хто не знає латинських назв птахів? Науковці скільки завгодно можуть закликати жителів сіл і містечок охороняти рідкісного птаха Aquila chrysaetos, або Tetrax tetrax, або Burhinus oedicnemus, або ще якогось, та якщо він не вкаже їхні українські назви “беркут”, “хохітва” і “лежень”, то його звернення будуть для людей не зрозумілими. …далі »

Уявні й невигадані провини воронячого роду

16 Липня 2015

Час від часу в засобах масової інформації змальовують жахливі картини хижацтва різних тварин, які нищать усе живе на своєму шляху. Такою інформацією, схоже, намагаються вкрай вразити слухачів і читачів. До найжахливіших ворогів птаства і дрібної звірини нерідко відносять сойку звичайну, сороку звичайну, ворону сіру і грака, а ще згадують ворону чорну.

Та чи виправдано усіх цих птахів, як кажуть, звалювати в одну купу? Почнемо з ворони чорної. Річ у тім, що коли б хтось в Україні натрапив дійсно на ворону чорну, то це стало б науковою сенсацією століття, бо нині цей птах поширений лише в країнах Західної Європи та на схід від Аральського моря і Єнісею. Тож чи залітала до нас колись хоча б одна ворона чорна? Це тема для спеціального наукового дослідження, а не для огульних статей про шкоду птахів вороної масті.

Не раз доводилося пересвідчуватися, що тільки городяни через свою відірваність від природи воронами називають чорних птахів у місті, які насправді є граками. Селянин чітко і ясно скаже вам: «Той чорний птах – грак», – і ніякої тобі плутанини. Де, коли, хто, за яких обставин бачив, щоб граки нищили кладки яєць у гніздах качок, лисок, куликів, фазанів, куріпок чи тетеруків, як іноді можна прочитати у пресі. Хто хоча б колись спостерігав, щоб граки влаштовували напади на зайченят? …далі »

Таємнича жовна чорна

8 Червня 2015

Високі стрункі сосни оточили всюдибіч лісову вирубку, яка почала заростати молодими берізками і висадженим низькорослим сосняком. У невеликій низині з-за соснових стовбурів вийшли на узлісся зеленокорі осики, на яких з протилежного боку галявини поглядають висококронисті гіллясті дуби. У відкритий простір вирубки через вінця виднокраю ллється сонячне світло, зазирають білобокі купчасті хмари, накочується блакить неба. Там зблискує свіже павутиння, там граються в польоті бабки, там перелітає з квітки на квітку метелик, сюрчать коники, щось легенько шарудить в кошлатій траві…

За кілька кроків від вирубки в глиб лісу все інакше – різкі й прозорі тіні від дерев і кущів творять таємничість, загадковість. Здається, що у найгустіших тінистих місцях ховається справжній господар цього рослинного світу – казковий лісовик.

Зовсім несподівано з того густого затінку на окрему сосну, яку залишили на вирубці, вилітає чималий геть чорний птах, такий незвичний… І виникає враження, що то лісовик зі своїх тінистих покоїв послав вартового подивитись, чи все гаразд у лісовій господі. Тим вартовим лісу є жовна чорна, доволі рідкісний, потайний птах.
Птахи з повністю чорним оперення часто мають додаткові особливості вбрання, які створюють їм своєрідний, навіть ошатний чи поважний вигляд – інтенсивний різноколірний металічний полиск, яскраво забарвлений або особливої форми дзьоб. Завдяки цьому вони стають помітнішими. У забарвленні жовни чорної теж є особливі риси: у самця – червона „шапочка”, у самки – червона пляма на потилиці. Та чомусь ці ознаки не надто впадають в очі. А білуватий колір дзьоба і райдужної оболонки не додає особливої вишуканості. Навпаки, це ще більше підкреслює чорноту птаха, наче він і справді є абсолютною чорною тінню, уламком гілки або наростом на темному стовбурі. На сіруватій деревині оголених від кори стовбурів цей чорний птах ще якось виділяється, та й то наче обгоріла, обвуглена гілка. …далі »

Рідкісні птахи червоного національного переліку

19 Травня 2015

У побутовому спілкуванні, коли хочемо підкреслити винятковість чогось, часто використовуємо слово «рідкісний». Це, як правило, вказує на незначну кількість того, про що розповідаємо або показуємо, а тому має привернути увагу оточуючих. Проте у певних законодавчих природоохоронних актах зазначено, що рідкісність є лише проміжною ланкою у потраплянні видів тварин чи рослин у ще критичніший стан. Вразливі, зникаючі, зниклі у природі види визнано такими, що перебувають перед значно більшим ризиком цілковитого зникнення порівняно з рідкісними видами.

У законі „Про Червону книгу України” наведено таке визначення: „Рідкісні – види, популяції яких невеликі і натепер не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека”. Про рідкісних червонокнижних птахів нашої фауни як раз і йтиметься у цій оповіді. До них належать 32 види – найбільша група з 87 видів, яким надано особливий природоохоронний статус саме у національній Червоній книзі.

Понад чверть цієї групи становлять нові види, яких вперше включили до Червоної книги, у її третє, чинне видання 2009 року. Чисельність кожного з них дуже різна, об’єднує їх те, що усі вони належать до гніздових птахів нашої фауни. У більшості цих видів відбувається значне зменшення чисельності. Так, за оцінками науковців, популяція качки-нерозня різко скоротилася до 650–1400, черні червонодзьобої – до 150–550, чоботаря – до 5–7 тисяч, крячка малого – до 2,5–4 тисяч, сови болотяної – до 850–1700, совки-сплюшки – 2–4 тисяч, дятла білоспинного – 570–930 пар. У деяких видів за останнє десятиліття гніздові угруповання на нашій території скоротилися у 3–4 рази. Будь-який з цих птахів або, можливо, усі вони, якщо не припиниться швидке скорочення їхньої чисельності, у майбутньому виданні Червоної книги можуть опинитися серед вразливих чи навіть зникаючих видів.

Вразливі червонокнижні птахи нашої фауни

29 Квітня 2015

На думку природолюба, науковця-натураліста, мабуть, кожен біологічний вид заслуговує на увагу і збереження, бо природні системи втрачають частину своєї стабільності зі зникненням будь-якого виду. Такий підхід у підтриманні біологічного різноманіття застосовано Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середових існування в Європі, яку було відкрито для приєднання в 1979 році в м. Берні (Швейцарія), через що її також називають Бернською конвенцією. Вона є чинною і в нашій країні. Конвенція містить Додаток ІІ і Додаток ІІІ, в першому з яких перелічено види тварин, що мають бути під особливою охороною, а в другому – види, які підлягають охороні згідно загальних норм збереження природи. Прикметно, що із 431 виду птахів вітчизняної фауни лише 11 не включено до цих додатків, тобто з позиції Бернської конвенції їм нічого не загрожує, вони знаходяться у цілком задовільному стані. Поміж них є кілька видів, що у нас гніздяться: припутень, ворона сіра, грак, галка звичайна, сойка звичайна, горобець хатній, сорока звичайна, шпак звичайний, а ще три види трапляються або тільки під час міграцій, або є залітними – мартин чорнокрилий, мартин сріблястий, мартин морський.

Проте часто в різних інформаційних повідомленнях стосовно охорони природи згадують, як правило, не зазначену конвенцію, що було б слушно, а пов’язують майже все з Червоною книгою України. Власне, як-то кажуть, не зморгнувши оком, оголошують червонокнижними види, яких науковці ніколи навіть не пропонували включити до цього виняткового значення видання. …далі »

Горобець-зальота

16 Грудня 2014

Горобець хатній (самець)У середовищі міст і сіл оселяється велика кількість видів птахів. Вони різні як за зовнішнім виглядом, так і за поведінкою, зокрема за характером розміщення гнізд. Серед них окрему групу складають птахи, які в природних умовах гніздяться в дуплах дерев, щілинах, нішах скель. У містах вони залюбки оселяються на всіляких спорудах, влаштовуючи гнізда або на зовнішніх конструкціях, або нерідко всередині приміщень з відкритим доступом, – це ластівки міська і сільська, горихвістка чорна, плиска біла, одуд, мухоловка сіра, серпокрилець чорний….

Але нам з цієї групи чи не найбільше знайомі горобець хатній і голуб сизий. Вони, а також синиця велика без особливого остраху залітають і в закриті приміщення, потрапляючи туди крізь відчинені двері, вікна, кватирки, розбиті шибки. Мабуть, багатьом доводилось бачити чи горобця, чи голуба, які, проворно ухиляючись від ніг перехожих, підбирали крихти хліба або ще якість їстівні рештки на підлозі вокзалів, кафе, магазинів. …далі »

Колібрі в розмаїтті назв

25 Листопада 2014

Назви, прізвиська, прізвища, імена. По світу їх безліч. Як вони виникають, з чим пов’язана їхня поява? Як потрапляють з однієї мови до іншої? Для повної відповіді на перше запитання лише стосовно автентичних назв у нашій мові, безперечно, потрібне багатотомне етимологічне видання. Відповідь на друге питання, можливо, буде дещо коротшою, а то й ні. Найвірогідніше, в іноземних мовах існують особливості означення видів колібрі, їх названо якимись власними іменами. Як ці іменування використовувати в нашій мові? Як видозмінюються назви, потрапляючи в іншу мову? Про це теж можна було б дізнатися багато цікавого.

Для відтворення власних назв однієї мови в іншій встановлено певні граматичні правила. В цілому правила граматики, мабуть, можна розділити на органічні й умовні. До органічних належить, наприклад, правило обов’язкового написання «ї» після голосної в корені слова, бо таким способом позначають звукосполучення «й + і». А от правила написання власних назв, які перейнято з іноземних мов, можна вважати певним чином умовними, і не завжди тих умов вдається дотриматись, навіть за найзатятішого бажання. Не звертатимемося до прикладів транскрипції з латиниці на кирилицю в українській мові, наведемо дещо з іншого, а саме з практики переймання між кириличними мовами – відтворення деяких українських власних назв, зокрема прізвищ, у російській. …далі »