Хрестоматійний горобець польовий
Оповідаючи про польового горобця варто, мабуть, почати з опису його поширення у світі. Трапляється цей невеликий птах мало не по усій Європі, а також на значній частині Азії від полярного кола, Уральських гір та південного підніжжя Гімалаїв на схід до берегів Тихого океану, тобто цілком заселяє й Китай. Інший птах, не менш масовий – горобець хатній – поширений подібно, заселяє також Індію, а от у Китаї його можна побачити тільки в прикордонній смузі на півночі і на південному заході.
Тому саме з польовим горобцем пов’язана історія, що стала хрестоматійною для ілюстрації негативного ставлення людини до природи.
У 1958 році в Китаї був оголошений смертний бій горобцям як, ніби-то, злісним шкідникам зернових культур. Протягом року знищили майже 2 мільярди птахів, чим спочатку дуже пишалися й організатори, й виконавці цієї інквізиції.
У чому ж причина того, що відносно легко і швидко було занапащено таку неймовірну кількість птахів? Що то був за метод знищення і яке, як не дивно, ідеологічне підґрунтя цієї дикунської акції?
Польового горобця не можна вважати досконалим літуном, у нього посередні політні здібності. З коротким перепочинком може долати значні відстані, та більше 15–20 хвилин швидкого польоту не витримує. Під час того побоїща люди в місцях, де трималися горобці, влаштували безперервний шум і не давали птахам присісти. Остаточно знесилені горобці падали з неба, як грудки.
А до чого тут ідеологія?
Власне, тільки в деспотично-тоталітарному суспільстві, в якому всі люди упокорені одній нав’язаній меті, можна домогтися, щоб без будь-яких сумнівів організовано на побиття птахів вийшло кількасотмільйонне військо жителів, аби раз і на завжди знищити ворога, якого вказали згори – польового горобця.
Можливо, тонни горобцевого м’яса не були змарновані і їх з’їли з рисовим гарніром, та тільки природа безжально поквиталася з людиною за невігластво. Наступного року скрізь у неймовірній кількості розплодилася сарана та інші шкідники зернових, і настав голод. Від непродуманої волюнтаристської аграрної політики, зокрема і внаслідок знищення горобців, загинуло до 30 мільйонів жителів Китаю. Країні довелося витрачати золотовалютні резерви, щоб завезти горобців з-за кордону і випустити у природу.
Значно шанобливішим є ставлення до горобця у науковців. У класифікації птахів від його узагальненого латинського імені „passer” утворено назву ряду Passeriformes – Горобцеподібні, найбільшого ряду за кількістю видів. Різні класифікаційні системи складаються з 24–31 ряду птахів. У світі налічують 9–10 тисяч видів птахів, з яких близько двох третин належать саме до горобцеподібних, від найбільшого – крука масою 1 кілограм до найменшого – золотомушки масою 6–9 грамів.
Раніше різні види горобців об’єднували в одну родину з ткачиками, але наразі їх виокремлено в осібну родину Passeridae – Горобцеві, в якій є рід Passer – Горобець, який складають 18 видів, а в цілому в родині 40 видів.
У різних мовах у назвах хрестоматійного горобця відображено різні уподобання птаха у виборі місць існування. Мешканці нашої країни знають його переважно як просто „горобця” вкупі з хатнім горобцем, або все-таки означеного як „польовий” з вказівкою на його схильність вилітати за кормом на поля. Англійці називають його „tree sparrow” – „деревний горобець”, бо він полюбляє гніздитися в дуплах дерев по садах, гаях, лісах, особливо на узліссях. Основоположник сучасної наукової класифікації Кар Лінней назвав його „Passer montanus” – „горобець гірський”, мабуть, тому, що в природних умовах він заселяє й гірські лісові масиви. У Гімалаях, наприклад, трапляється на висоті до 3,5 тисячі метрів, зокрема в Тибеті.
Аби польовий горобець почував себе комфортно в природі, йому, з одного боку, для гніздування потрібні розріджені лісонасадження, а з іншого – поряд мають бути відкриті простори: поля, незагущені луки, де він міг би збирати корм. Не обминає він і населених пунктів, але в щільній забудові великих міст, наприклад у Києві, не трапляється, полюбляє триматися по окраїнах, а найбільше – у селах і містах до 100 тисяч жителів. Цікаво, що в Європі – це в цілому птах позаміських ландшафтів, а в Китаї та Індокитаї він гніздиться серед суцільної міської забудови, можливо, через відсутність свого конкурента – хатнього горобця. Тропічні ліси польовий горобець обминає, бо вони дуже затінені внаслідок щільного зростання дерев і кущів.
Польовий горобець на усій території поширення трапляється цілорічно, не відлітає повністю навіть з найхолоднішого регіону Євразії – з Якутії. Але значна кількість молодих птахів з місць виведення таки переміщується в пошуках нових районів оселення, долаючи відстань у 100–500 кілометрів. В окремих випадках довжина міграційного маршруту значніша. Так, польового горобця, який був закільцьований пташеням біля Ладозького озера в Росії, через 3 роки виявили за 3,5 тисячі кілометрів – у Португалії. З Приладожжя залітають польові горобці й до нашої країни.
Відрізнити самку від самця у цього виду можна, хіба що порівнюючи птахів у сформованій парі за їхньою поведінкою, забарвленням і розмірами тіла вони схожі. Пари у польових горобців зберігаються пожиттєво і утворюються не обов’язково в традиційний шлюбний, весняний час. Крім весняного у кінці липня – серпні після завершення гніздування відбувається так зване осіннє токування польових горобців. Дорослі попаровані птахи досить активно цвірінькають біля своїх гнізд, демонструючи, що вони єдині їх власники, а молоді самці знаходять незайняті місця і приваблюють самок. Під час цього токування молоді найчастіше й знаходять собі пару, і обране місце для гніздування може служити їм усе життя.
Польові горобці частіше гніздяться колоніями, але гніздування окремими парами теж не рідкість. Різноманіття місць, де влаштовують гнізда горобці, надзвичайне.
Першоосновою їхніх уподобань були і є дупла різних деревонасаджень – узлісся великих лісових масивів, парки, сади, гайки, переліски, лісосмуги. Тому залюбки вони займають і штучні гніздівлі. Серед степів, де деревно-чагарникової рослинності обмаль, дупла замінюють нори по урвистих берегах річок, глинисто-піщаних кар’єрах. Самі нори вони не викопують, а займають ті, що зроблені береговими ластівками, бджолоїдками, сиворакшами і навіть ховрахами. У гірській місцевості можуть гніздитися у тріщинах скель. З не меншим завзяттям мостять кубельця і в порожнинах між галуззям основи великих гнізд білого лелеки, орлана-білохвоста, орла-могильника, канюків, чорного шуліки, підорликів, і в помітно менших гніздах сороки і грака, захоплюють ліплені гнізда міської та сільської ластівок. Обирають для гніздування іноді зовсім несподівані місця – старі поточені мишами скирди соломи і копиці сіна, щілини в стінках колодязів у степу до рівня 5 метрів нижче поверхні землі.
У населених пунктах польовий горобець гарно почувається не лише в дуплах чи штучних гніздівлях серед зелених насаджень, але й у стріхах, піддашші, розколинах стін, порожнинах бетонних стовпів, залізних труб, ліхтарях, кинутій техніці. За такого розмаїття схованок для виведення потомства польові горобці, трапляється, влаштовують відкриті гнізда в густому сплетінні кущів і дерев.
У Європі в лісостеповій смузі лише десята частина польових горобців гніздиться в спорудах, решта – в дуплах зелених зон населених пунктів і лісових масивів, особливо щільно в дібровах. У смузі північних лісів тайгового типу навпаки.
Шлюбний період у польового горобця на півдні нашої країни починається з весняного токування самців уже в кінці лютого. Вживати стосовно горобця слово „спів” – значить відчувати себе ні в сих ні в тих. Гороб’яче жевкання краще, ніж формальним словом „токування”, не назвеш. А самець з задоволенням жевкає біля уподобаного дупла, стимулюючи тим до гніздування свою пару. В дуплі уже може бути повністю готове старе гніздо, а у молодих птахів лише його основа, закладена ще у період осіннього токування. На мощення нового гнізда птахам потрібно один-два тижні, а старе частково очищають і добудовують. Формою гніздо нагадує поодинокі гнізда ткачиків, з якими горобців раніше об’єднували в одну родину. Воно має вигляд кулі з соломи, сухого листя, всередині розміщується гніздова камера з боковим входом, яка вистелена пухом, шерстю, пір’ям, іноді ватою. Крім сухого матеріалу додано шматочки зелених рослин.
Протягом сезону розмноження у однієї пари можуть бути три кладки яєць, шкаралупа яких біла, зеленкувата або голубувата з густими бурими плямами і цятками. У кожній кладці їх 3–7. Знаходили кладки і з 10 яєць, але їх, як вважають, робила не одна самка, а дві. Один цикл розмноження триває близько 30–35 днів, з яких майже половина витрачається на вигодовування пташенят у гнізді, а решта – на відкладання яєць і їх вигрівання. Птахи однієї пари дружно насиджують і вигодовують пташенят. У період інтенсивної годівлі приносять 300–750 порцій корму за день. Можуть збирати його і за 3 кілометри від гнізда, якщо воно розташоване десь вглибині лісу, найчастіше ж здобувають поживу за кілька сотень метрів від нього. Коли пташенята вилітають з гнізда, їх ще кілька днів водить часто тільки самець, а самка в той час чистить гніздо, відкладає яйця наступної кладки і починає їх насиджувати. Молоді горобці залишають район гнізда, як тільки батьки припиняють їх годувати.
Саме час оповісти про так би мовити гастрономічні уподобання польового горобця, які стали в Китаї першопричиною звинувачення птаха мало не в усіх людських бідах.
Пташенят польові горобці вигодовують переважно тваринним кормом – павуками, гусеницями, жуками. У різних регіонах частка рослинних кормів, що їх дають горобенятам, змінюється: в нашій країні вона дуже мізерна, а у східних регіонах значніша. У весняно-літній період і у раціоні дорослих частка тваринного корму сягає 40–50 %. З комах горобці масово здобувають таких шкідників рослин, як попелиці, довгоносики, листоїди, хрущі, сарана, гусениці совок, п’ядунів, молей. Під час спалаху чисельності котроїсь з комах вони дуже швидко переключаються на їх здобування, гальмуючи поширення шкідників.
Звинувачення горобців у масовому поїданні окремих зернових культур, як виявили дослідження, є перебільшенням. Так, у загальному раціоні дорослих птахів пшениця трапляється лише до 2 %, не більше буває вівса і ячменя. А от зерно проса може становити 40–50 % зібраного корму.
У сільському господарстві вже давно застосовують доволі ефективний агротехнічний захід для запобігання нальотам горобців на поля. Достатньо сіяти зернові культури за 300–400 метрів від місць концентрації польових горобців, щоб втрати врожаю від птахів на полі скоротились в рази. Найчастіше птахи недалеко відлітають від своїх гніздівель у пошуках корму.
Восени і взимку основою корму горобців є насіння бур’янів, що дошкуляють хліборобам не менше, ніж членистоногі шкідники. На невкритих снігом ділянках вони збирають насіння мокрецю, можуть навіть розгрібати неглибокий сніг, залюбки спустошують зарості щириці, лободи, що стирчать над снігом.
Наприкінці літа і на початку осені найулюбленіше заняття горобців – збирати макового розміру зернята споришу. По усіх населених пунктах у цей час на узбіччі доріг горобці зграйками, наче табунці мишей, нишпорять у прижовклих килимках з розгалужених пагонів цієї рослини.
Помічено, що в гірській місцевості горобці можуть збирати на скелях мінеральні солі. Мабуть, потреба в цьому кормі спонукає їх до незвичної поведінки в населених пунктах. Вони інколи вищипують глину, якою зовні обвальковані звичайні хати-мазанки, досить вправно чіпляючись при цьому кігтями за виступи стін. Таке видовище стає екзотичним у наш час, бо традиційні обмазані глиною хатини облицьовують цеглою або іншим матеріалом.
Після закінчення розмноження, наприкінці липня – в серпні польові горобці гуртуються у зграї по кілька десятків особин, найчастіше по 10–20. На ночівлю збираються купно, іноді по кілька сотень птахів разом з хатніми горобцями у купах хмизу, густих кронах дерев і кущів, під дахами. У місцях ночівлі щовечора чути їхнє безупинне цвірінькання – обов’язкове присмеркове збудження перед сном, завдяки якому підтримується соціальність цього виду птахів. Морозної погоди горобці можуть ночувати в дуплах, зібравшись невеликими групами.
Густе сплетіння гілок горобці завжди використовують для захисту від хижаків. Але малий яструб, який найчастіше полює на них, особливо взимку, досить вправно ловить поживу і в таких місцях. Зненацька зграйка горобців зривається з затишного куща, і на півмиті краєм ока помічаєш, що з середини галуззя з протилежного боку вискакує ширококрилий довгохвостий яструбець. На горобців нападають також сови, сірі сорокопуди, із звірів – куниці, білки, ласки, соні, кішки.
Польовий горобець непогано призвичаївся до існування поряд з людиною. В нашій країні його чисельність оцінюють у 3–4 мільйони гніздових пар. Утім порівняно з 2 мільярдами птахів, знищених колись у Китаї, – це дещиця. Китайська історія вирішення проблеми з горобцем є одіозною, але через те, як людина продовжує збиткуватись з природи, немає цілковитої впевненості, що той урок усвідомлений до кінця. Природа віддячує сторицею і за дбайливе, і за злочинне ставлення до неї. І за вибитий зуб у себе вона добряче дає кривднику по зубах, що й було продемонстровано нею на прикладі кмітливої пташини – польового горобця.
Геннадій Фесенко
