Гліб Гаврись
Член ДОП КДУ ум.Тараса Шевченка у 1982-1983 та 1985-1986.
Сьогодні – к.б.н., Завідуючий відділом фауни і систематики хребетних Інституту зоології  ім.І.І.Шмальгаузена, Вчений секретар Наукової  ради з проблем заповідної  справи і діяльності заповідників при ВЗБ Президії НАН України.

Про університетську Дружину охорони природи я чув ще з часів перебування у Малій Академії наук, хоча не зовсім точно уявляв, хто і чим там займається. Але, образ справжніх захисників природи і непохитних борців з браконьєрством  вже тоді викликав бажання приєднатися до ДОПу при першій-ліпшій нагоді. Така нагода сталася у 1982 р. зразу після вступу на біофак КДУ, коли наш перший курс зібрав тодішній командир дружини Сашко Костюк з пропозицією спробувати себе у ролі “зелених дружинників”.

Треба  відмітити, що Сашко вмів зацікавити аудиторію. Його запал, енергія, відданість своїй справі викликають у мене захоплення і зараз, коли я згадую події більш ніж чверть вікової давнини.

В результаті, чимало хлопців з нашого потоку, в першу чергу – зоологів, записалося до ДОПу і досить активно працювало в дружині. У всякому випадку – до кінця 1983 року, коли до генсека Андропову прийшла “геніальна” думка поповнити лави радянської армії за рахунок студентів-першокурсників з тих ВУЗів, де завжди була військова кафедра.

Найбільше мені запам’яталось наше “бойове хрещення” – рейд на Київський пташиний ринок. На Куреніиці тоді йшла реконструкція, і ринок тимчасово був перенесений на Лівий берег у район кінотеатру “Аврора” та автобазару. Дружинників там добре знали і появу їх швидко вичисляли завдяки вогненно-рудій шевелюрі Костюка, яка яскраво виділялась на тлі звичайних відвідувачів ринку. “Ховай товар, Рижий іде!” – кричали торговці браконьєрськими снастями та забороненими тваринами і, обов’язково додавали пару “теплих” слів на адресу особисто командира і його доблесних підлеглих. Із-за цього нам скоро прийшлося навіть міняти тактику рейдів. Спочатку на розвідку йшли незасвічені агенти, а потім підключалась головні природоохоронні сили на чолі з Сашком.

У той перший рейд ми вилучили немало риболовних сіток, в’ятерів, “телевізорів” тощо, склали біля десятка адміністративних протоколів та випустили на волю кілька диких пташок, яких законом заборонено відловлювати в природі і, тим паче, торгувати. У одного дядька навіть виявилася звичайна сорока, що немало нас здивувало. Він так і не зміг толком пояснити, кому й навіщо збирався продати бідну “білобоку”.
Потім було ще багато рейдів на пташиний базар; в околиці Києва ловити браконьєрів; охороняти ялинки перед Новим Роком; операції  “Підсніжник”, “Нерест” тощо. Навіть був випадок, коли ми зимою чергували на схилах університетського ботсаду і не давали нікому кататися на лижах та санчатах.  Зрозуміло, що збереження верхнього шару ґрунту – справа необхідна, але, це дуже важко поясняти маленьким дітям, які просто хочуть відчути радість зимової казки. Слава Богу, таке чергування було раз чи два. Я думаю, ми тоді не дуже виправдали надії керівництва ботсаду.

Взагалі, 1982-1983 роки найбільш запам’яталися мене за весь час перебування у ДОПі. Ми були молоді, енергійні, як кажуть – рвалися у бій. Практично не було політизації, різних закулісних варіантів; не сильно притискав комсомол та інші “компетентні органи”. Головну ударну групу складало 10-15 хлопців, котрі у будь-який момент (звичайно, з урахуванням учбового процесу) були готові виїхати у самостійний рейд, або разом з державними представниками природоохоронних структур. Особливо, гарні стосунки були з Київською рибінспекцією, якій ми неодноразово допомагали ловити браконьєрів у районі Київської ГЕС та гирла Десни.

Окрім роботи у Києві і області, ми, по мірі можливостей, намагалися спілкуватися з дружинами інших ВУЗів України, обговорювали спільні проблеми охорони природи. Мені пощастило разом з Сашком Костюком та Володимиром Домашлінцем попасти в Москву по обміну досвідом, де ми кілька днів мали можливість ознайомитись з діяльністю ДОП Московського університету – найстарішою і найпотужнішою дружиною колишнього Радянського Союзу. А, на кінець, був рейд у заповідник “Журавлиная родина”, де я на ділі побачив методи роботи московських колег. Не скажу, що ми робили це значно гірше.

Згодом на зміну Костюку, який тоді вже закінчував п’ятий курс біофаку, прийшов новий командир ДОПу – Сергій Моторний. Він повністю відповідав своєму прізвищу  і так само енергійно взявся за керування дружиною; особливо вдало організовував рейди по боротьбі з браконьєрством. Я часто згадую виїзди у Київську область під час мисливського сезону осені 1983 року, коли ми кожного разу вилучали по кілька незареєстрованих рушниць та склали немало протоколів на порушників мисливського законодавства. Це були мої останні рейди перед армійською службою.

Точно не пам’ятаю, але мабуть саме у той період з’явився Володимир Борейко, що зробив з нами кілька виїздів у рамках обміну досвідом по відлову браконьєрів, якого він отримав вже чимало, очолюючи ДОП Донецького університету. Борейко мав справжній кобур від пістолета Макарова і форменого зеленого кашкета з кокардою невідомого походження, чим викликав неабиякий жах, як у браконьєрів, так і добропорядних мисливців . У всякому випадку, його присутність вже тоді відбивала бажання до опору у будь-якого порушника.

У ДОП я вернувся вже після приходу з армії в кінці осені 1985 року і пробув у дружині ще роки півтори. Тоді вже відбулися досить значні зміни, частина з яких мені сподобалась, а інша — не дуже.  Змінилося керівництво, і не в кращу сторону. Закінчили навчання в університеті старі перевірені кадри. Більше стало різних зборів та інших, на мою думку, непотрібних заходів.

Найбільше позитивне враження у цей період справила на мене робота секції, яку очолював Віталій Грищенко. Його група займалася пошуком цінних природних куточків на Київщині та у прилеглих областях, де ще залишились рідкісні види флори та фауни і, потім, готувала документацію для створення нового об’єкту ПЗФ місцевого або загальнодержавного значення. Наприклад, заказник “Таценки” в Обухівському р-ні, де збереглося кілька гнізд червонокнижних хижих птахів та інші рідкісні тварини і рослини. Я кілька разів виїжджав з ними — чудові спогади!

Загалом, хочу відмітити, що Дружина охорони природи назавжди залишиться у моїй пам’яті, як один з найяскравіших періодів студентства. Нові друзі, незабутні враження, цінний досвід — це те, що буде згадуватись на протязі всього життєвого шляху.