ВТРАЧЕНИЙ ЛІС ( або те, що мало називатися Дзвінківським заказником)

Наша дружина продовжує рейди природоохоронними територіями Київщини, і вкотре стає свідком безпрецедентного знищення нашого національного надбання – лісів, тим паче коли мова йде про ліс з деревами в два обхвати завширшки.

Саме такий ліс (його рештки) ще можна побачити в заказнику загальнодержавного (державного!) значення «Дзвінківський». А унікальність його в тому, що такого розміру там досягають не дуби, а сосни! Сосни природного походження, що досягли такого розміру і віку в 150 – 200 років, є набагато більшою рідкістю, ніж дуби (яких теж лишилось не так вже і багато). А тут, в заказнику, такі сосни не є рідкістю в старовікових ділянках, які мали б себе почувати в безпеці під охоронною грамотою заказника. А не тут то було…


Фото 1. Заказник починається з вирубок.
Власне заказник був створений в 1974 році. Перебуває він у віданні Боярської Лісової Дослідної Станції (далі – ЛДС), і можна було сподіватися, що приналежність заказника не до рядового лісгоспу, а до дослідної станції (яка в свою чергу підпорядковується Національному аграрному університету, все-таки вищому навчальному закладу, які мають уособлювати вершину наукової думки), має врятувати заказник від посягань на нього. Але, як показав рейд, в останні кілька років бажання наживи було значно сильнішим за охоронний режим і здоровий глузд, і прадавній ліс замість того, щоб милувати очі прийдешніх поколінь, буде милувати очі домогосподарок у вигляді меблів на кухні. Старовіковий масив перетворився на мереживо суцільних вирубок, між якими тісняться вцілілі шматки лісу. Але майже всі вцілілі старовікові ділянки, що трапилися нам, вже були відмічені під вирубку! Більш того, попри вихідний день, робота лісорубів була в розпалі: повсюдно чулися звуки пил, над вирубками клубився дим вогнищ від спалених гілок. Боляче було дивитися на велетенські стовбури сосон, що вже лежать чи ось-ось мають впасти під натиском бензопил.


Фото 2. Спиляні сосни в заказнику.
Що ж це виходить: ліс тримають за дошки на кореню не лише у експлуатаційних лісах, але і в загальнодержавних заказниках? Де ж тоді зростає ліс, за долю якого можна не перейматися? Панове лісоруби, чи не мучить вас совість, коли ви піднімаєте пилу на двохсотрічні дерева під приводом санітарних чи лісовідновних рубок? Адже ж ні для кого ні секрет, що саме старий ліс з купою мертвої деревини вирізняється найбільшим біологічним розмаїттям, а де, як не на територіях ПЗФ, мають дбати про збереження цього самого розмаїття і про червонокнижні види, для яких ці ліси є шансом на порятунок? Але у свої «дослідах» ЛДС зайшла надто далеко, настільки, що охорона лісу була затьмарена жагою наживи.
І от в результаті надзвичайно цінний (та і просто гарний ) лісовий масив перетворюється на типовий молодий «шпильчак», з рівними рядками молодих сосон, який найближчі кілька десятків років буде мовчазною пусткою, яку будуть намагатися оминути більшість птахів і звірів. Невже заради цього створювали заказник? Наврядчи…
Таким чином, Дзвінківський заказник поповнив наш чорний список об’єктів ПЗФ Київщини, що стали жертвою злочинної господарської діяльності людини. А за розмахом цієї діяльності, так він без сумнівів посідає перше місце.
В кожному нашому рейді ми знаходимо порушення природоохоронного законодавства, зокрема (і в першу чергу) вирубки на території ПЗФ. І кожного разу надходить тривожна думка: невже через років 10 чи 20 цю красу можна буде побачити лише на світлинах? І кожного разу доводиться гнати цю думку подалі від себе, і знову докладати всіх зусиль задля збереження останніх клаптиків того, чого так мало лишається з кожним роком: дикої природи. І чи довго ще доведеться захищати те, що вже є під захистом, і чи збережеться до того часу сама природа?
Андрій Плига

One Response to ВТРАЧЕНИЙ ЛІС ( або те, що мало називатися Дзвінківським заказником)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *