ПРИРОДА КИЄВА

У сучасних умовах, коли природа Києва зникає просто на очах, для того, щоб зрозуміти, що ми втрачаємо, необхідно чітко собі уявляти, якою була природа цього куточка Придніпров’я до розвитку тут міста, якою вона була ще навіть порівняно нещодавно? У цій статті ми запрошуємо вас ознайомитися з природним обличчям Києва, фрагменти якого ще часто збереглися до нашого часу, дозволяючи уявити собі булу велич. Сподіваємося, ця стаття стане корисною для викладачів географії, біології та краєзнавства та загалом небайдужих читачів.

Столиця України – Київ, займає надзвичайно вигідне географічне положення. Місто знаходиться нижче того місця Дніпра, де той, приймаючи свої найбільші притоки – Прип’ять та Десну, перетворюється на багатоводну, найважливішу річку України. Різноманітність природних умов Києва обумовлено як розташуванням на межі двох природних зон Лісостепу та Полісся, так і поділом міста річкою на дві частини: право- і лівобережну. Київські ландшафти, якими ми їх знаємо зараз, почали формуватись у кінці останнього у Придніпров’ї дніпровського (риського) зледеніння приблизно 200-100 тис. років тому, остаточно оформлюючися на початку голоцену (біля 10 тис. років тому). У цей час формуються головні складові київського ландшафту: правобережне, сильно почленоване Київське плато, широка заплава Дніпра, а також прилеглі до цих утворень як з правого, так і з лівого берега ділянки льодовикових пісків борової тераси.

    Замкова гора у Києві (Фото автора)

Візитівкою київського ландшафту є знамениті дніпровські кручі чи гори. Завдяки їм Київ порівнювали з Римом, розташованим на семи пагорбах. Абсолютні висоти Київського плато коливаються від 90 до 196 м. н.р.м. Найвища точка Києва – 196 м. н.р.м. локалізується на Печерській височині між площами Слави та Арсенальною. Складність рельєфу правобережного плато втілюється у чергуванні уступів та вимоїн, його перетинає більш ніж 50 глибоких ярів довжиною до 2,5 км. Головними ярами та балками є Сирецька балка, Бабин Яр, Реп’яхів Яр, Глибочицька, Наводницька, Мишоловська, Совська балка, Мокрий яр та ін. У межах міста є багато засипаних та спланованих в історичний час знижень: Хрещатик, Кловський яр, верхів’я одного з ярів системи Реп’яхівого яру, Наводницька балка, та ін., кілька ярів заповнено намивними ґрунтами: Китаївський, Кругляківський. Долини ярів, якими збігали малі річки та струмки, наразі взяті у колектори. Київське плато розсічено на низку більших та менших, з’єднаних між собою, фрагментів. Найбільш відомими з них є Старокиївська гора (Верхнє місто), Щекавиця, Замкова гора (Киселівка), Кудрявець, Юрковиця та ін. Такі особливості київського рельєфу перешкоджали суцільній забудові території міста та зумовили надзвичайну мальовничість його ландшафтів.

    Визітівкою київського ландшафту є знамениті дніпровські кручі чи гори (листівка кінця ХІХ ст.)


Київські гори складені третинними і четвертинними відкладами на мезозойській основі, при цьому зверху перекриті товщею лесу – породи, подібної до глини, яка сприяє утворенню родючих ґрунтів.

    Фрагмент лесової товщі на Лисій горі (Фото автора)

До підніжжя плато з обох берегів прилягає широка дніпровська заплава. Це відносно молоде утворення перебуває у постійному русі, внаслідок блукання русла Дніпра та Десни та поступового перевідкладення алювіальних наносів.

    Реліктова протока у районі суч. затоки Верблюд (Фото автора)

Завдяки динамічним русловим процесам утворюються та зникають численні острови. Адже дніпровські острови як правило формуються з піщаних наносів, які відкладаються посеред річки. Існує і інший механізм виникнення островів – відрізання ділянок правого чи лівого берега внаслідок блукання дніпровських рукавів.

    Утворений з піщаних наносів острів Пташиний (Фото А. Силензяк)

    А ось острів Вальківський утворився внаслідок меандрування (Фото А. Силензяк)

Особливо широкою є лівобережна заплава. Тут у районі суч. оз. Алмазне та с. Бортничів навіть помітно її давні (реліктові) ділянки, які зазнавали затоплення лише за часів більш повноводного під час танення льодовиків Дніпра. Тобто такі реліктові ділянки знаходяться на краях сучасної долини, позначаючи собою межі русла праДніпра.

    Профіль Дніпровської долини (за Стецюк та ін., 2001)

Над рівнем як сучасної, так і давньої заплави розміщується перша надзаплавна (борова) тераса, на пісках якої безроздільно панують соснові ліси-бори. Піски цієї тераси відклали льодовики пізнього плейстоцену.

    Край першої надзаплавної (борової тераси) у північній частині Оболоні (Фото автора)

Її поверхня являє собою низку піщаних пагорбів та пасм, рельєф яких у подальшому зазнавав вітрової корекції. На лівому березі борова тераса представлена Дарницьким лісовим масивом, що простягається від сучасного Алмазного озера, через Дарницю до с. Бортничі, на правому – масивами соснових лісів на краю лесового плато між Вишгородом та Оболонню (Куренівка, частина Пріорки та Подолу), а також на півдні у районі Конча-Заспи.

    Схема головних елементів київського ландшафту (джерело уточнюється)

Ширина цієї тераси у південній частині Києва досягає 15-17 км. Великий масив постльодовикових пісків (моренно-зандрова рівнина) підходить до Києва з півночі та північного заходу з боку Пуща-Водиці, Святошина та Борщагівок.

    Залишками лісів моренно-зандрової долини у Києві є Святошинсько-Пущаводицькі ліси (Фото автора)

Характеризуючи кліматичні умови Києва, треба пам’ятати, що тільки впродовж останніх 10 тис. років вони неодноразово зазнавали суттєвих коливань як вбік встановлення більш холодного і сухого, так і більш м’якого і вологого клімату у відповідності до періодів голоцену. Клімат сучасного типу встановився на території Східної Європи з початком субатлантичного періоду голоцену, який розпочався біля 2500 років тому і триває до сьогодні. Наразі Київ розташований у зоні помірно-континентального, м’якого та достатньо вологого клімату. Взимку у місті, як і на всій території України, переважають холодні і сухі вітри східних та південно-східних напрямків. З червня до вересня тут переважають західні та північно-західні вітри, що несуть насичені вологою повітряні маси з Атлантики. Середня температура повітря найтеплішого місяця – липня, становить +19,5 С, найхолоднішого, січня – -5,8 С. Абсолютний максимум за час, коли ведуться спостереження, для Києва становить майже +40 С, а мінімум -34 С.

    Різниці температур між районами міста та околицями, зима (За Климат Києва, 1980)

    Різниці температур між районами міста та околицями, літо (За Климат Києва, 1980)

Особливістю кліматичних умов пов’язані з розвитком міста є те, що внаслідок запиленості атмосфери та великої вологості повітря показники інтенсивності сонячної радіації значно послаблюються. Явищем, яке розвинулося на території Києва порівняно нещодавно, є властивий великому місту парниковий ефект. Температура у ньому на 0,5-1,50С вища, ніж на околицях.

    Мезо- та мікрокліматичне районування Києва (За Климат Києва, 1980)

Окрім того, суттєвий вплив на сучасний клімат Києва, зокрема, вологість повітря, справляє наявність водосховищ на Дніпрі. Територія міста порівняно багата на опади, їх випадає понад 600 мм. Кількість днів з опадами становить 160. Середня тривалість снігового покриву – 106 днів. Сніг випадає найчастіше у середині листопада, хоча середня дата утворення стійкого снігового покриву – тільки 10 грудня, і тане у кінці березня.

На території сучасного Києва, починаючи з плейстоцену, сформувалася розвинена річкова мережа. Як вже зазначалося, Дніпро у Києві розпадається на два головних русла: власне Дніпро та Чорторий, який, втім, також вважають другим рукавом гирла Десни. Глибинні відмітки дна у межах Києва сягають 15 м.

    Вид на Деснянський рукав Чорторий з Троещинських лук (Фото автора)

Окрім цих рукавів, у давнину існували і інші – наразі відмерлі, такі, як Почайна чи Лисогірський рукав. Результатами блукання русла Дніпра у межах його заплави є численні заплавні озера-стариці.

    Гідрологія (станом на поч.–серед. ІІ тис. н.е.) та рослинність (станом на І тис. н.е.) у районі суч. Києва (За Парнікозою та Вортманом, 2012)

Зі схилів Київського плато стікає до Почайни та Дніпра низка малих річок, найбільша з яких — Либідь, має у довжину 14 км. Більшість з цих річок ув’язнені у закриті чи відкриті колектори.

    Пригирлова частина р. Либідь на листівці кін. ХІХ ст.

    Стародавнє гирло р. Либідь зараз, 2011 р. (Фото автора)

Натомість, правобережна притока – р. Віта, що впадає до Дніпра на південь від Жукова острова, проходить переважно околицями міста, тому дозволяє уявити, як виглядали київські малі річки до їх антропогенної трансформації.

    Схематичний зріз через долину Дніпра та р. Либідь у Києві (за Стецюк та ін., 2001)

Долина Дніпра та Либіді відокремлена Солом’янськими висотами від долини р. Ірпінь (правої притоки Дніпра, що вливається до нього у 30 км. на північ від Києва). Долина Ірпеня низинна, розташована переважно за межами міста.

    Одна з київських малих річок станом на кін. ХІХ ст

Територією міста та його околиць протікають притоки Ірпеня: Нивка (вона ж Желянь, Борщагівка, Нова Гребля), Любка, Горенка, Мощун. Усі ці річки наповнюються водою на дуже короткі проміжки часу, головним чином, під час сніготанення і рідше – після зливових дощів. В інші пори року вони являють собою невеликі струмки.

До зарегулювання заплава Дніпра щовесни затоплювалася. Період повені сягав 20, а інколи і 40 днів.

    Повінь на Дніпрі у Києві 1937 р.

Будівництво Київської ГЕС (1964 р.) порушило природний розвиток заплавних явищ. А після побудови Канівської ГЕС (1976 р.) рівень води у районі міста додатково підвищився на 1 м. Внаслідок цього відбулось уповільнення течії. Тим не менш, заплавна система у межах міста не втратила своєї динамічності. До створення водосховищ максимальна амплітуда коливання води у Дніпрі становила 9 м., тепер же це лише 5 м. Втім, виник новий тип коливання рівня води – добовий. Він пов’язаний з накопиченням ГЕС води вночі та її спуском вдень.

    Наразі природний гідрорежим Дніпра у Києві порушений створенням двох водосховищ, шлюз Київської ГЕС (Фото автора)

У ґрунтовому покриві Києва у відповідності до трьох типів ландшафтів можна виділити три основні групи ґрунтів. Малопродуктивні для сільського господарства дерново-підзолисті, а на заболочених ділянках — торф’янисті ґрунти, сформувалися на льодовикових пісках борових терас під сосновими лісами, зважаючи на що добре маркують їх колишнє суцільне поширення у північній, північно-західній та західній частині правобережжя та борової тераси лівобережжя. Багатшими гумусом є сірі лісові ґрунти, сформовані на лесовій основі під листяними лісами у межах Київського плато. Дані ґрунти, а також мозаїчні вкраплення чорноземів, сформовані під мозаїчними вкрапленнями лучно-степової рослинності, у подальшому становили базу для ведення землеробства у районі суч. Києва. На піщаних відкладах заплави сформувалися слабкодернові та дерново-піщані, а також супіщані ґрунти непридатні для землеробства.

Своєрідність та специфічність комплексів рослинного пориву Києва пов’язана з його розташуванням на межі ліво- та правобережжя, а також двох природних зон Полісся та Лісостепу. Палеонтологічні та археологічні свідчення дозволяють нам говорити про поширення тут за часів плейстоцену типової для тогочасної Східної Європи рослинності тундростепу. Про це свідчать знахідки кісток тварин характерної для того часу мамонтової фауни як у самому Києві, так і на інших палеолітичних пам’ятниках Середнього Подніпров’я.

    Реконструкція кирилівської стоянки часів плейстоцену у Києві (http://ukrmap.su/)

У наближеному до сучасного вигляді рослинність Києва сформувалася впродовж голоцену, синхронно до формування загальноєвропейської смуги лісів, які протягнулися від Британії до Кавказу (найбільшим реліктом якої є Біловезька пуща).

    Голосіївський ліс у Києві досі зберіг ознаки пралісу (Фото автора)

У відповідності до різноманіття рельєфних та мікрокліматичних особливостей станом на пізній голоцен на місцевості, на якій згодом виник Київ, сформувався набір рослинних угруповань. Угруповання хвойних та мішаних лісів історично є одним з найстаріших на території міста. Воно поширилася сюди ще у ранньому голоцені, надалі її участь у загальному рослинному покриві варіювала аж до формування сучасного співвідношення з листяними лісами. У Києві станом на І тис. н.е. цей тип рослинності представлений угрупованнями соснових, сосново-дубових та мішаних лісів, був поширений у північній та північно-західній частині суч. Києва, займаючи весь простір між долинами р. Ірпеня та його приток, заплавою Дніпра та лесовим Київським плато. На лівому березі вони облямовували заплаву Десни та Дніпра у межах борової тераси. Подекуди на піщаних дюнах вони вклинювалися до заплави, як, наприклад, відомий з літописних повідомлень сосновий бор на тер. с. Троєщина. На відміну від прочищених лісниками монокультур сосни, реліктові залишки київських борів та суборів характеризуються, окрім наявності рідкісних видів, також присутністю дерев різного віку. Так, тут можна зустріти як дуби віком 300-400 років, так і зовсім молоденькі деревця.

    Поясківський ліс на Житомирщині дає уявлення, як виглядали колись Київські бори та субори (фото А. Плиги)

Також у межах борової тераси угруповання сфагново-осокових та сфагнових боліт. Їх реліктом ще донедавна залишалися Романівське болото у місці впадіння р. Любки до Ірпеня, залишки болотистих комплексів у нижній течії р. Нивка, сфагнові болота на території Межигірського лісництва та на лівому березі Дніпра у районі болота Ковпит та оз. Рибного. Проте усі ці комплекси зазнали необерненої трансформації, зокрема, внаслідок гідромеліорації та видобування торфу.

    Низинні болота поширені на заплаві Дніпра. Жуків острів (Фото автора)

Угруповання листяних лісів на території Києва представлено грабово-дубовими лісами, які поширені на ділянках з багатшими ґрунтами. У Середньому Подніпров’ї вони відтіснили хвойні ліси на ділянки з біднішими ґрунтовими умовами у пізньому голоцені. Тож, станом на кінець I тис. н.е. листяні ліси вкривали схили численних пагорбів Київського лесового плато – літописні Київські гори. Саме вони становили рослинність центральних районів сучасного міста — Верхнього міста і Печерську.

    Лесові київські гори здавна вкриті листяними лісами, вид на Лису гору з Звіринцю (Фото автора)

Уявлення про те, як виглядали ці ліси, наразі дають нам реліктові рослинні угруповання та багата флора Голосіївського лісу та його фрагментів – Феофанії, урочища Теремки та Лисої гори, відділених від материнського масиву у ХХ ст. Тут досі збереглися колись звичайні, а тепер рідкісні види рослин, характерні для листяного лісу. Саме у листяних лісах зростає липа серцелиста, яка була не тільки цінним медоносом, але й універсальним у побуті матеріалом для плетіння чи виготовлення посуду.

    Найстаріша київська липа Антонія Печерського (500-600 р.) у Києво-Печерській лаврі (Фото з http://ecoethics.ru/category/kyivoldtrees/)

У долинах численних струмків та невеликих річок, що збігали ярами Київського плато, були поширені чорно-вільхові та осокорево-вербові вологолюбних ліси. До нашого часу їх залишки збереглися, наприклад, на території Голосіївського лісового масиву та відрізку стародавнього гирла р. Либіді. Лучно-степова рослинність займала переважно верхівки горбів і обернені на південь крутосхили, де внаслідок бідності ґрунтів, високого нагрівання влітку та відсутності снігового покриву взимку і як наслідок вимерзання, умови для деревної рослинності були несприятливими. Тут сформувалися флористично багаті ковилово-типчакові угруповання. Розвиток людської діяльності, у першу чергу, вирубування лісів та випас худоби, призвели до просування такої рослинності на ділянки, які раніше були зайняті лісами.

    Лучно-степові ділянки у межах Києва найкраще збереглися на Лисій Горі (Фото автора)

Вихідною рослинністю київської заплави до початку її господарської експлуатації, найімовірніше, була лісова та чагарникова рослинність плавневого типу. При цьому на нижчих терасах заплави, де вода стояла довший час, були поширені осокорево-вербові ліси, на вищих, а також ділянках надзаплавних (реліктових заплавних) терас – заплавні діброви.

    Заплавні вербові ліси – первинний деревний комплекс, що утворюється на намивних островах, о. Пташиний (Фото А. Силензяк)

Тою чи іншою мірою порушені заплавні екосистеми через ряд проміжних стадій, зокрема, стадію заплавних лук найчастіше відновлюються у вигляді стабільного у цих умовах спонтанного листяного лісу заплавного типу. Саме такий процес спостерігався у другій половині ХХ ст. у Києві після того, як дніпровські острови припинили використовувати під сінокоси.

    В умовах, коли природний режим затоплення порушено, більшість островів заросли спонтанними листяними лісами, о. Венеціанський (Фото автора)

Заплавні діброви, які наразі займають незначні площі, у минулому, напевне, були поширені на всій правобережній заплаві. Про це свідчать їх реліктові залишки у північного узбережжя озера Верблюд та на Жуковому острові, де збереглися навіть 900-річні дуби. Ними був, найімовірніше, вкритий київський Поділ.

    Найстаріший київський дуб Грюнвальда (900 р.) в ур. Конча-Заспа (За http://ecoethics.ru/category/kyivoldtrees/)

У той же час підвищені елементи заплави, імовірно, були вкриті заростями верби гостролистої – шелюжниками, а верхівки піщаних дюн — найбільш витривалими сухими луками. Наразі у Києві на багатьох верхівках піщаних горбів заплави, які після зарегулювання Дніпра не затоплюються, висаджено сосну звичайну. Значна частина заплави похована під гідронамивом.

    Піщані гриви заплави вкриті пісколюбною рослинністю, о. Вальковський (Фото А. Силензяк)

Від виникнення Києва і до середини ХХ ст. заплава становила важливий господарський ресурс місцевої економіки. Її активно розчищали від лісу, який поступався місцем високопродуктивним лукам-сіножатям. Вихідним ареалом поширення лучної рослинності, імовірно, були світлі ліси та узлісся, що перебували під впливом регулярного виїдання стадами диких ратичних. Та господарське використання заплави призвело до того, що наразі значна частина заплави Дніпра представлена справжніми, остепненими та болотистими луками.

    Заплавні луки Дніпра є вторинними, вони утворилися на місці лісів, о. Муромець (Фото автора)

На руслах Дніпра, Чортория та акваторії численних озер-стариць на території островів та заплавних урочищ панує сформована типовими для Середнього Подніпров’я видами водна рослинність, яка за часи антропогенної трансформації території міста понесла найменші втрати. Хоча колишня багата заплавна рослинність лівобережної заплави сильно порушена постійною рекреацією (функціонуванням та обслуговуванням сфери відпочинку), тут досі збереглися ділянки, що дозволяють нам уявити, якою була ситуація до розвитку міста. Загалом ступень заростання заплавних водойм значно варіює: від покриття прибережної смуги до повного перекривання усього водного дзеркала. Високу консервативність водної рослинності підтверджує наявність в її складі видів, характерних для передльодовикових часів.

    Заплавна рослинність є найбільш збереженою, а види що входять до її складу подекуди одними з найдавніших, оз. Лукове (Фото автора)

У місцях значного порушення природної рослинності внаслідок будівництва, надмірного випасу, добування копалин, засмічення поширена пов’язана з людиною (синантропна) рослинність. Її наявність фіксується вже у давньоруські часи. Під час розвитку міста до складу всіх природних типів рослинності увійшли численні заносні види, наприклад, клен американський з Північної Америки чи айлант з Китаю. У складі синантропної рослинності поширилася низка дуже небезпечних рослин, які швидко розповсюджуються в екосистемах, витісняючи природні види.

    Небезпечний інвазивний вид – айлант високий, експансія на лучно-степову ділянку в ур. Лиса гора (Фото автора)

Окрему складову сучасної рослинності створює паркова рослинність, насичена численними інтродукованими видами рослин. Діяльність зі створення парків почалася у XVIII ст. Наразі паркові насадження являють собою або трансформовані колишні природні угруповання (парк імені Рильського, Березовий гай та ін.), або є штучно створеними у місцях, де такі угруповання втрачено (Центральний ботанічний сад, Обсерваторна гірка та ін.). Донедавна Київ славився також своїми численними скверами, бульварами та клумбами.

    Зимовий краєвид у Маріїнинському парку (Фото К. Войцехівського)

Різноманіття ландшафтів району формування Києва викликала надзвичайне багатство фауни цієї території. Наразі головну складову дикої фауни міста становлять безхребетні тварини, різноманіття яких є найбільшим у долині Дніпра.

До зарегулювання Дніпра, забудови та затоплення нерестовищ багатшою була і дніпровська фауна риб. Ще станом на початок ХХ ст. у Дніпрі водилися руські осетри та стерлядь (остання ще зрідка трапляється у Десні), звичайними були такі рідкісні та нечисленні наразі види, як рибець, синець, білоочка, головень, підуст, в’язь та ін. На основі розміру риболовних гачків, хоча б давньоруського часу, можна прийти до висновку, що у той час об’єктами промислу були набагато крупніші екземпляри риб ніж ті, яких виловлюють у наш час.

    Якщо колись сітки на Дніпрі були джерелом виживання, то наразі це засіб для швидкої наживи для браконьєрів. Лящ у браконьєрській сітці, Жуків острів (Фото автора)

З давніх часів над Києвом проходять головні міграційні шляхи перелітних птахів. Писемні згадки зберегли для нас згадки про окремі види птахів, найчастіше, на жаль, у зв’язку з полюванням на них. Зокрема, птахів ловили спеціальними сітками перевісищами. Вже у давньоруські часи полювання на диких птахів і звірів починало ставати не необхідністю, а забавкою вищих верств суспільства. Зокрема, поширеними були соколині лови, для чого використовувалися як місцеві соколи, зокрема, рарог – балабан, так і привезені з півночі – кречет. .

    Лебеді-шипуни, Жуків острів (Фото автора)

Як об’єкти промислу згадуються водоплавні птахи: черні, гоголі та лебеді. Всі ці птахи, хоча і рідкісні, проте все ще зустрічаються на території Києва на заплаві. У хвойних лісах звичайними на той час були зниклі наразі з околиць міста тетерук, глухар та орябок.

Багатою була і фауна звірів. Хвойним лісам віддавали перевагу бурий ведмідь, рись, росомаха та лось, а листяним – тури, зубри, лісові дикі коні-тарпани, шляхетні олені та ін. Звичайним супутником, а часто і суперником людини був вовк.

    Вовк – справжній символ дикої природи. Чудова тварина приречена на переслідування людиною, може, через заздрість? (Фото http://fohn.net/wolf-pictures-facts/)

Звичайною твариною майже всіх без винятку ландшафтів майбутнього Києва була дика свиня. Великі бики – тур та зубр, яких у писемних джерелах Русі не розрізняли, були характерними мешканцями великих лісових масивів – пущ. Втім, імовірно, становлення Києва було несумісне з спокійним існуванням цих велетнів. Тож, вони дуже рано відступили на Полісся. Такою ж була доля бурого ведмедя.

    Колись найбільшим звіром на території теперішнього Києва був зубр (Фото С. Трепета)

Наразі у приміських зелених масивах можна зустріти козулю чи дику свиню, час від часу трапляються заходи лося. Втім, розвиток міста повністю витіснив з його території великих хижих тварин. Найбільшим хижаком сучасного Києва є лис, якщо не вважати такими здичавілих собак.

Бобер переслідувався слов’янами, імовірно, ще до закладання Києва. Господарське значення його, а також куниці лісової, вивірки та горностая в якості об’єкта хутрозаготівлі стало неактуальне лише впродовж кінця минулого століття. А станом на 30-і р. ХХ ст. стан бобра в Україні та у районі Києва був критичним. Сьогодні ж цей ссавець є звичайним мешканцем київської заплави.

    Самого бобра побачити важко. Натомість сліди його діяльності дуже просто, о. Проміжний (Фото автора)

Значна частина теперішніх мешканців Києва: птахів, ссавців та деяких інших тварин є у різному ступені толерантною до помешкання поблизу людини (синантропна). До фракції синантропів зокрема належить більшість кажанів, гризунів та значна частина горобиних та воронових птахів.

    Більшість кажанів пристосувалися до співжиття з нами. Будьмо і ми дружніми до цих вразливих істот, водяна нічниця в ур. Лиса гора (Фото О. Годлевської)

Цінні природні комплекси та біологічного різноманіття Києва, залишки ландшафтів часів давньої Русі заслуговують на дбайливу охорону. На території сучасного м. Києва функціонує один національний природний парк, 1 заказник, 1 пам’ятка природи, 3 ботанічних сади, 1 дендрологічний парк, 1 зоопарк та 9 парків садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

    Регіональний ландшафтний парк «Лиса гора», яким опікується історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця» (Фото автора)

Система об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення включає 3 регіональних ландшафтних парки, більше 14 заказників, більше 50 пам’яток природи та 10 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Та, незважаючи на це, існуючої системи ПЗФ у м. Києві явно недостатньо.

Адже охоронцями природи обґрунтовано на створення нових об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення ще щонайменше 22 київських природних урочищ. Серед них Троєщинські та Осокорківські луки, Горбачиха, Долобецький острів, найцінніші ділянки Труханового острова: озеро Бабине та півострів Лісовий, Покал – півострів Гострий, Уманський парк, Обсерваторна гірка, залишки долини р. Дарничанка, Протасів яр, Лисогірський каньйон, гора Ліпинка, Літописні гори, Совські стави та ін.

    Краєвид заказника «Острови Ольжин та Козачий» (Фото автора)

Нагально необхідним є створення у столиці національних природних парків: «Святошинсько-Пуща-Водицький» на базі Святошинського лісопаркового господарства, «Дніпровські острови» на базі території архіпелагу київських островів та заплавних урочищ, а також дарницький на базі Дарницького лісопаркового господарства. Згідно «Генеральному плану розвитку Києва до 2020 р.» значна частина цих господарств відведена під розвиток Природно-заповідного фонду. В умовах величезної комплексної цінності зазначених лісових масивів найбільш доцільним для їх збереження та багатофункціонального використання є створення Національних природних парків. Нагадаємо, що у Київській області й досі не має жодного національного парка. НПП розглядаються, як території, призначені і для охорони природи, і для суспільного задоволення (тих його форм, які не пошкоджують і не руйнують природне середовище). Соціально-економічні завдання є вторинними у відношенні до головної цілі – охорони природи, найчастіше ці завдання пов’язані з використанням охоронних територій для рекреації і туризму. Для цього згідно Закону України “Про природно-заповідний фонд” у межах території НПП виділяються такі функціональні зони за принципом провідної функції:

– заповідна;

– регульованої рекреації;

– стаціонарної рекреації;

– господарська.

    Дюни з пісколюбною рослинністю у проектованому заказнику «Долобецький-Горбачиха», ур. Горбачиха (Фото автора)

Окрім того, особливо гострою проблемою пов’язаною із збереженням зелених зон, об’єктів природно-заповідного фонду, історико-археологічних та історико-культурних заповідників, прибережно-захисних смуг є відсутність винесення їх меж у натуру. Саме цим вигідно користуються численні забудовники, що незаконно використовують ці території. У разі відсутності винесення меж у натуру майже неможливо юридично довести факт захоплення земель із складу вищезазначених категорій.

    Колонія борсука на території національного парку «Голосіївський» (Фото автора)

Нагально необхідними є також розвиток та фінансування подальшої діяльності національного парку «Голосіївський», регіональних ландшафтних парків та інших київських об’єктів ПЗФ.

Автори висловлють подяку А. Плизі, Г. Заворотній, С. Трепету, О. Годлевській, А. Силензяк, К. Войцехівському

Перелік використаної літератури:

1. Білик Г. У. Ткаченко В. С. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – 301 с.

2. Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. – К.: Інтерпрес ЛТД, 2005. – 100 с.

3. Гаврилюк В.С., Речмедін І.О. Природа Києва та його околиць: Фізико-географічна характеристика. – К.: Вид-во КДУ ім. Т. Шевченка, 1956. – 70 с.

4. Галерея вікових дерев Києва // http://ecoethics.ru/category/kyivoldtrees/

5. Гречишкіна Ю.В. Природна флора судинних рослин м. Києва. Дис. … канд. біол. наук: 03.00.05 / Ін-т ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України. – К., 2010. – 358 с.

6. Климат Киева/Под ред. Л.И. Сакали. – Л.: Гидрометеоиздат, 1980. – 288 с.

7. Оляницька Л. Г., Багацька Т. С. Сучасні фітокомплекси і угруповання рослин водойм м. Києва // В кн. Екологічний стан водойм м. Києва, Ред. Кундієв В.А. – К.: Фітосоціоцентр. 2005. – С. 49-55.

8. Онищенко В. А. Острови на Дніпрі у північній та цетральній частині Києва // Дніпровський екологічний коридор. – Київ: Wetlands international Black Sea Programme, 2008. – С. 187-190.

9. Парнікоза І.Ю., Іноземцева Д. М. Сучасний стан ценопопуляцій рідкісних рослин регіонального ландшафтного парку «Лиса гора» (м. Київ) // Укр. ботан. журн. Т. 62, №5, 2005., с. 649-655. / http://www.terreco.univ.kiev.ua/library/populations-research

10. Парнікоза І.Ю., Шевченко М. С. Сучасний стан популяцій деяких рідкісних рослин Голосіївського лісу. В монографії Екологія Голосіївського лісу, 2007. – с. 61-73. / http://www.terreco.univ.kiev.ua/library/populations-research

11. Парнікоза І.Ю., Шевченко М.С. Сучасний стан популяцій деяких рідкісних рослин Голосіївського лісу // Екологія Голосіївського лісу, 2007. – с. 61-73.

12. Парнікоза І.Ю., Шевченко М.С., Полторак Д.В., Іноземцева Д.М. Сучасний стан популяцій рідкісних рослин Святошинського лісопаркового господарства в м. Києві // Актуальні питання ботаніки та екології: Збірник наукових праць. Вип. 2. – К.: Фітосоціоцентр, 2008. – с. 116-122. / http://www.terreco.univ.kiev.ua/library/populations-research

13. Парнікоза І. Ю. Київські острови на Дніпрі – погляд крізь століття // http://h.ua/story/123138/

14. Парнікоза І. Ю. Лиса гора – урочище в плині часу // http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Kyiv/LysaGora.html

15. Парнікоза І., Вортман Д. Природа Києва // Ілюстрована історія Києва/Під ред. В. Смолія. К.: Фенікс, 2012. – с. 8-29.

16. Поясківський праліс // http://pryroda.in.ua/forest/yak-maye-vyhlyadaty-lis-abo-ostanniy-na-polissi-poyaskivskyy-pralis-foto/#more-145

17. Стецюк В., Романчук С., Щур Ю. та ін. Київ як екологічна система: природа-людина-виробництво-екологія. – К.: Центр екологічної освіти і виховання, 2001. – 259 с.

18. Цуканова Г.О. Флористичне та ценотичне різноманіття островів Дніпра в межах м.Києва та його охорона: Дис. … канд. біол. наук: 03.00.05 / Ін-т ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України. – К., 2005. — 162 с.

19. Цуканова Г. О. Созологічна характеристика рослинного світу островів Дніпра та прилеглих частин заплави в межах м. Києва // Український ботанічний журнал. –. 2003. – Т. 60. – №4 – с. 397-403.

20. Цуканова Г. О., Андрієнко Т. Л., Прядко О. І. Рослинний покрив островів Дніпра в межах м. Києва // Український ботанічний журнал. –. 2002. – Т. 59. – №2 – с. 135-140.

21. Шарлемань Э. Краткій путеводитель по Кіеву и его окресностямъ для естественно-историческихъ экскурсій. Издание Кіевского Орнитологического общества имени К. Ф. Кесслера. Киевъ, 1916. – 47 с.

22. Шарлеман Э. В. Млекопитающие окрестностей г. Киева // Артоболевский В. М. (ред.). Материалы к познанию фауны юго-западной России. — Киев: Орнитол. о-во им. К. Ф. Кесслера, 1915. — Том 1. — с. 26–92.

23. Шарлемань Э. Очерк Труханова (Алексеевского) острова // Труды Днепровской биологической станции/Под ред. Казановского В.И. – К., 1914. – № 1. – с. 15-35.

24. Шевченко М. С., Полторак Д. В., Іноземцева Д. М. Сучасний стан популяцій рідкісних рослин Святошинського лісопаркового господарства в м. Києві // Актуальні питання ботаніки та екології. Збірник наукових праць. Вип. 2. – Київ: Фітосоціоцентр, 2008. – с. 116-122.

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.

Науковий редактор «Енциклопедії історії України»

Вортман Д.Я.

2 Responses to ПРИРОДА КИЄВА

  1. Володимир сказав:

    Чудова підбірка! Люблю Київську природу! Доречі нещодавно бачив зеленого дятла (червонокнижний птах). Було б цікаво зробити аналіз, що залишилось зараз (тварини, рослини)…

  2. Валентина сказав:

    Спасибо большое. Очень все обстоятельно написано.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *