Ось і маємо рубки в заказниках, що не заборонені охоронною грамотою заказника. Трагізм ситуації в тому, що самі лісники і прописують цей охоронний режим, згідно чинного законодавства. Так, якщо ми хочемо заповісти ліс від вирубки, і, оголошуючи його заказником, прописуємо в охоронній грамоті заборону всіх видів рубок, ми не в змозі проконтролювати затвердження цієї заборони. Бо погоджують охоронну грамоту лісники, які, само собою, проти заборони рубки на заповідних територіях.

І ось знову трапилась подібна історія. Нами було підготовлено наукове обґрунтування створення лісового заказника «Черненський» на Київщині, в Дніпровсько-Деснянському міжріччі.  Там, в лісах навколо болота Видра, зберігся унікальний дикий світ, населений рідкісними рослинами і тваринами з Червоної книги. Головний фактор, що сприяє зникненню цих видів – саме вирубка, що позбавляє лісових рослин і тварин місця для існування.  І в обґрунтуванні ми зазначили необхідність заборони рубок на території заказника. І врешті решт, 21 жовтня 2010 року на сесії Київської обладміністрації було винесено рішення про створення на території Вищедубечанського лісгоспу нашого заказника «Черненський» площею 3134 га! Це була наша маленька перемога - 30 квадратних кілометрів заповідного лісу!

Але ми не знали охоронний режим, затверджений в заказнику. І у відповідь на наш запит до обласного держуправління екології ми отримали копію охоронної грамоти заказника «Черненський», в якій ні слова не було сказано ні про заборону рубок головного користування, ні про заборону санітарних рубок! Так, в охоронній грамоті йдеться про заборону проведення меліоративних робіт, про заборону забудови території та про інші без сумніву корисні та правильні заборони, але – панове! – головна причина зникнення багатьох лісових видів – це саме промислові та санітарні вирубки! Таким чином заказник, що мав бути порятунком для рідкісних видів, став пустою формальністю! Якою прикриватимуться лісники, звітуючи в офіційних документах про їхню турботу до природи, про збільшення площі природно-заповідного фонду і т.д.  І тим самим підвищуючи свій авторитет в очах багатьох людей, які не знають нюанси, та домагаючись змоги отримати міжнародну сертифікацію і отримати ширший вихід на міжнародні  ринки! І на спроби створити новий заказник, керівництво лісгоспу відповідатиме, що в них вже є заповідний ліс (аж 30 квадратних кілометрів!) і не має жодного сенсу заповідати більше лісу!

Ось таке лицемірство зі сторони наших лісників. Лицемірство, яке в нашій лісовій галузі стає державною політикою.

Фото 1. Рубка в Черненському заказнику.

Один з таких дубових пралісів зростає неподалік від села із мальовничою назвою Великий Ліс, Бородянського району Київської області. Сама назва села говорить, який там був колись ліс. Від його колишнього розміру серед різного віку порубок дивом вцілів шматок старезного дубового лісу з півтора десятка гектарів площею. Цей ліс – мабуть один з останніх на Київщині, де досі збереглось бортництво – стародавня форма бджільництва, при якому бджіл тримають не у вуликах, а у штучних дуплянках в лісі. Такі «вулики» ще і нині можна побачити на деревах в цьому лісі. Крім того, цей ліс має історичне значення і у іншому плані, проте мало хто про то знає. Навколишніми селами проходила Подільська похідна група Армії Української Народної Республіки під час Другого зимового походу 1921 року. Цілком імовірно, що під цими могутніми стовбурами відпочивали воїни, насолоджуючись тишею між боями…

фото 1. Віковічні дуби сягають вражаючих розмірів

фото 2. Борть, одна з останніх на Київщині

Не дивно, що в цьому лісі зберігся ряд рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України. Власне, тільки в таких старих лісах вони і збереглися. Це рідкісна чорна береза, а також орхідея зозулині сльози яйцевидні. Більшість людей навіть не здогадується про їх існування, поки рослинні раритети тихенько зникають під натиском лісорубів. А тут вони росли собі та й не знали горя. До минулого року…

фото 3. Зозулині сльози яйцевидні

Коли ми відкрили для себе цю діброву, яка знаходиться у 57-му кварталі Шибенського лісництва Клавдієвського лісгоспу, 2,5 га її вже було знищено. Тож ми вхопились за порятунок вцілілого лісу, над яким вже нависала загроза, - ще 2,5 га розмічалось під майбутню рубку. Було проведено екологічну експертизу і складено експертний висновок, що підтверджував цінність цього лісу та свідчив про неприпустимість жодних порушень його, як-то проведення рубок тощо. Науковцями було підготовано наукове обґрунтування створення ботанічного заказника місцевого значення «Великий ліс», що мав би забезпечити охорону цього унікального лісового масиву. А потім почалась неймовірна веремія звернень, запитів та інших листів до державної екологічної інспекції, державної лісової агенції, прокуратури та ін. з метою скасувати лісорубний квиток на цей ліс та погодити створення заказника. Але Міністерство екології порушило процедуру створення заказника, і, замість того, щоб погодити та почати погодження із лісгоспом, запитало сперш думки у лісівників. Звичайно ж вони проти! І ми отримали відповідь, що «в зв’язку з тим, що землекористувач не погоджує створення заказника, держуправління припиняє роботу по створенню заказника». Але ж саме держуправління має пробивати створення заказника у землекористувача, а не питати його думку та складати руки!

фото 4. Перша вирубка, початок 2011 року

Далі – більше. Від Держлісагенції і Клавдієвського лісгоспу, що є землекористувачем цього лісу, ми отримали відповідь, що це «перестійний ліс, який має низьку повноту та є епіцентром розмноження шкідників». Тобто його необхідно зрубати. Казка для дітей, яку лісівники вішають всім на вуха. За логікою лісівників, без людського втручання ліс і все, що живе в ньому, всохне, згниє, розсиплеться і буде з'їдено шкідниками, а вони – лісоруби, - рятівники лісу. Повна нісенітниця, але, як свідчить мій особистий досвід, деякі лісівники взагалі не визнають багатосотрічних пралісів, не рубаних людиною, як-то Біловезька Пуща! Це не вкладається в їх зіпсовану поганою пропагандою логіку! Або вкладається, та не можна ж таке визнавати, бо як інакше гроші заробляти на лісі!

Ось і тут – повне ігнорування Законів України «Про Червону книгу України», «Про охорону навколишнього природного середовища», ба, більш того, закиди в некомпетентності зі сторони Держлісагенції! При тому, що обгрунтування і експертизу готували доктори і кандидати біологічних наук! Це вже прояв неповаги на межі з хамством. А державний орган, що має стежити за виконанням екологічного законодавства, - Держекоінспекція, - замість того, щоб припинити дію лісорубного квитка, відповідає, що рубка погоджена міністерством екології! Тим самим зізнаючись чи то у професійній непридатності, чи то у невиконанні службових обов'язків!

А ще ми отримали відповідь, що «дерева та чагарники, занесені до Червоної книги, в рубку не призначались». Але ж орхідея – то не дерево і не чагарник! Ще одне зізнання у відсутності елементарних біологічних знань від держлісагенції. А на наш повторний лист, де ми пояснили, що орхідея – то трав'яниста рослина, була отримана відповідь, що «повторні аналогічні звернення згідно ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються». Але ж звернення не аналогічне!

Найгірші сподівання справдились. 2,5 га споконвічної діброви поїхали на меблі в Італію. Чи Туреччину. Чи ще кудись. А між тим було знищено місце існування орхідей, єдине в довколишніх лісах. І чорних берез не стало. Попри відповідь, що дерева з Червоної книги в рубку не призначались! Мало того, що лісівники вважають орхідеї деревами, так ще і не виконують свої слова, викладені в офіційних листах.

фото 5. Нова рубка, 13 січня 2012 року

фото 6. Тут росли орхідеї, зображені на третьому фото

Ця ситуація показала кілька характерних явищ для нашого лісового господарства:
1.Повне ігнорування природоохоронного законодавства
2.Нульовий діалог з громадськістю, на рівні «куди ви свій ніс пхаєте?»
3.Цинізм, лицемірство і хамство зі сторони Держлісагенції
4.Відсутність елементарних біологічних знань у деяких посадовців Держлісагенції
5.Відсутність контролю зі сторони Держекоінспекції
6.Невиконання професійних обов'язків Держекоінспекцією і Міністерством екології і природних ресурсів.
7.Ставлення до лісу як до купи дров і дошок на корінню.

На разі залишилось трохи більше 5 га віковічної діброви. Ще не все втрачено, і ми намагатимемось далі довести справу до кінця і притягти до відповідальності осіб, винних у порушенні природоохоронного законодавства. І поки стоїть в цій діброві дуб-патріарх, що має три обхвати стовбура завширшки, нас не покидатиме бойовий дух. Дуб був, є, і залишатиметься символом стійкості і незламності козацького характеру і бойового духу. І ми віримо, що він нам допоможе)

фото 7. Ще не все втрачено і є за що боротися!

Ми вірим, не зміліють наші ріки,
І небо не затьмарить чорний дим,
Мала ріка зростає у велику –
Майбутнє – належить молодим!
/з фольклору ДОП/

Андрій Плига.

- Лісовий сектор. Рік ознаменувався боротьбою із масштабним знищенням найстаріших соснових лісів Київщини в Дзвінківському лісовому заказнику загальнодержавного значення (під виглядом так званих рубок догляду), та зі знищенням споконвічної діброви в нашому проектованому заказнику "Великий ліс" Бородянського району. Було обстежено ці лісові масиви і складено експертні висновки про цінність даних територій, які, на жаль, жодним чином не було враховано лісорубами. Також не оминули нашої уваги рубки в ряді інших заказників Київщини, зокрема в заказнику "Жуків хутір", та в національних природних парках "Голосіївський" та "Синевир". На жаль, на заваді припиненню рубок стоїть кілька законодавчих актів, які лишають простір для зловживань в лісовій сфері, і які визначатимуть вектор нашої діяльності в прийдешньому році. Одним з позитивних результатів є накладання штрафу в 70 000 грн по нашому зверненню на обласних меліораторів, які провадили незаконну рубку в заказнику "Калитянська дача" на Київщині. Також було написано більше десятка обгрунтувань на створення лісових заказників Київщини і Житомирщини, що чекають нині на своє погодження.

- Зоозахисний сектор.  Протягом року тривала кампанія проти комерційного використання дельфінів у дельфінаріях та проти жорстокого поводження з тваринами в неволі, зокрема з ведмедями. Проведено пікетування міністерства екології і природних ресурсів з приводу продовження мораторію на вилов дельфінів у Чорному морі, яке вкупі з листуванням дало результат - 20 вересня міністерство видало наказ "Про тимчасову заборону спеціального використання китоподібних Чорного та Азовського морів", тобто заборону на будь-який вилов дельфінів протягом трьох років. Наступною перемогою стало відкриття 13 грудня в НПП "Синевир" центру реабілітації для бурих ведмедів, які зазнали жорстокого поводження при утриманні в неволі. Міністерський указ про відкриття реабілітаційного центру є результатом кампанії наших зоозахисників.

- Оперативний сектор. Навесні вчергове було проведено операцію "Первоцвіт", в результаті якої було зачищено київські ринки та підземні переходи. Операція показала подальше зменшення обсягів торгівлі у столиці, і - вперше! - напередодні 8 березня був день, коли, попри всі зусилля, не було помічено жодного торгівця первоцвітами! Восени проведено ряд рейдів на ринки Києва та в приміські ліси, де було вилучено/знешкоджено 18 капканів та пастка на хижих птахів, а також проведена профілактична робота з потенційними порушниками.

- Науковий сектор. Продовжився моніторинг популяцій рідкісних рослин в приміських лісах Києва та в РЛП "Лиса Гора".

- Екоосвітній сектор. Було проведено 6 лекцій в різних вищих навчальних закладах Києва, також розпочато кінопокази екологічних фільмів на біофаці КНУ імені Тараса Шевченка. ДОП долучилася до організації в школах конкурсу дитячих малюнків. Також проведено 2 лекції і доповідь на природоохоронні тематики (дельфінарії та ін.) на кількох еко- і кінофестах.

- Інше. Багато чого робилося, що не входить до діяльності окремих секторів, зокрема:

- ДОП брала участь у організації чотирьох Маршів Захисників Києва;

- проведений збір підписів проти забудови НВЦ "Експоцентр України";

- розвішано шпаківні в Голосіївському лісі;

- за нашими зверненнями ліквідовано звалища в університетському студмістечку та в парку Кирилівський Гай;

- ДОП долучилася до організації суботника на Лисій Горі;

- ДОП долучилась до протесту проти проведення Ukraine Trophy 2011 територіями Поліських заповідників ( і ми перемогли!);

- розвішано природоохоронні аншлаги на Лисій Горі (http://pryroda.in.ua/dop-kyiv/na-lysiy-hori-vstanovleno-novi-anshlahy/);

- знайдено місце поховання видатного природоохоронця М.В. Шарлєманя (детальніше http://pryroda.in.ua/dop-kyiv/druzhynnyky-vidnayshly-mohylu-vydatnoho-pryrodoohorontsya-m-v-sharlyemanya/);

- та інші дрібниці, з яких складається природоохоронна діяльність)

Ми вітаємо всіх з Новим Роком та Різдвом Христовим і дякуємо всім, хто весь час був поруч та допомагав нам в нашій нелегкій діяльності!

7 грудня о 8-30, якраз перед першою парою,  студентів, що йшли на факультет, зустрічали хмари чадного диму від куп листя, що горіли одразу за корпусом біологічного факультету. Активістами була викликана міліція, проте, так як наступного дня ситуація повторилася, є всі підстави вважати, що вона не приїхала і не розібралася з ситуацією. У п’ятницю, 9 грудня, повторилася аналогічна ситуація. На дзвінок в райвідділок ми отримали відповідь, що треба обов’язково зловити того, хто підпалює, адже інакше не можна нічого довести, а якщо біля палаючої капи нікого немає – то міліції там робити нічого!  При тому здоровий глузд підказує, що без дозволу керівництва університета ніхто не стане спалювати листя в порушення законів!

Всі межі були перейдено в середу 14 грудня, коли біля екологічного (!) корпусу біофака працівниками було складено 3 величезних вогнища із листя, обрізаних гілок, дошок тощо. При тому, що чадним димом дихали сотні студентів, що йшли на пари! Цього разу міліція нарешті знайшла час приїхати. Охоронець правопорядку хвилин з десять  розмовляв з одним із працівників, потім, не змусивши  погасити вогнища, сів в машину та й поїхав геть, лишивши догорати й чадіти листя з гілками.

Ось і маємо ситуацію, що міліція, в обов’язки якої входить контроль за правопорушеннями (нагадуємо, що самовільне спалювання рослинності кваліфікується як ст. 77-1 Адміністративного кодексу), закриває очі на явне порушення зі сторони працівників флагмана нашої освіти – Київського національного університета імені Тараса Шевченка. Що ж, нам тепер лишається чекати на офіційне пояснення своїх дій від університета.  Будемо чекати на розвиток ситуації надалі…

ДОП м.Києва 2002

Дело было в декабре. Накануне первой зимней сессии, в конце 2000 года. Последний дружинник прошлого поколения  выпустился в 1994-м, так что никто из нас даже не подозревал о существовании никакого Движения ДОП. Позже, пытаясь отобрать стенд у студсовета, мы узнаем, что большинство биофаковских стендов в прошлом изготовлены на средства ДОП и ещё много чего. Тем не менее сейчас, начиная рассказ о том, как мы возродили ДОП в Киеве, хочется сразу признаться, что по началу никто и не подозревал, что мы придумываем велосипед, «велосипед биофака Киевского университета имени Тараса Шевченко». При чем, наш велосипед, по крайней мере на том этапе, на пару порядков уступал нормальному «велосипеду», если так можно назвать ДОП в её общепринятом понимании. Тем не менее, ДОП – это некое явление, не руководимое чем-то сверху и не подающее влияниям извне. И по Ламарку, оно должно самовозрождаться там, где существует «благопрятная почва».

Итак, досиживая последнюю пару по философии я, Коломыцев Гриша и Грабовский Саша (Партизан) решили, что самое время зародить студенческую экологическую организацию (СЭО), которую нарекли не долго думая «Зеленым Будущим». В подтверждение теории Ламарка стоит сказать, что первыми темами, заинтересовавшими нас стали все те же «елочка», «первоцветы»… классика короче. Плюс киевская специфика – борьба с застройкой зеленых зон. Позже застройка приобретет такие масштабы что борьба с ней станет на первое место. Единственное, вот, идей на тему БСБ у нас не было. Тут сказалась наверное и актуальная ситуация и отсутствие наследственности.

Науковий сектор ДОП

Скорее всего правильным будет признаться, что до начала 2003 года мы толком ничего не делали. Пусть даже были акции, стенд, листовки, опросы студентов, сборы подписей. Фактически, это был этап самообучения, так как никто толком не мог нас понатаскать, привлекая к уже идущей работе в ДОП. Увы, отсутствие преемственности поколений однозначно имеет эффект отрицательный. Для нас это проявилось в тому, что мы долго не могли определиться с тем что и как мы можем делать. Практически с самого начала начали проводить регулярные собрания (как правило раз в неделю), что происходит и поныне. На собраниях  участники ДОП обмениваются интересующими друг друга новостями, поднимают проблемы, которые не плохо бы  решить, и решают кто что, собственно, обязуется сделать до следующего собрания. Такая система в ДОП г.Киева присутствует и до этого времени. Вот только собрания теперь решительно называются «планерками».

Запомнился момент выяснения, что мы изобрели велосипед. Это был конец первого курса, фактически полгода СЕО, как мы тогда себя называли. Партизан третий, кажется, раз подряд не сдал цитологию, а я и без его цитологии о чем-то тосковал возле факультета… и вот, бежит Партизан, стремный такой, говорит к замдекана вызывают. Срочно. Ну, что делать, заходим, скромные такие, мол «Здраствуйте, Анатолий Витальевич, звали?..». А он нам «Ах вы… это же надо!.. я в шоке!.. (а сердце первокурсников уже в берцах) восстановили дружину, а мне не сказали, я уже думал, этого никогда не произойдет! Рассказывайте!». Короче говоря, оказалось, что Подобайло А.В. – один из последних дружинников на факультете (как, между прочим, и некорые другие преподователи) и до сих пор занимается на очень высоком уровне охраной природы. Ну а мы - изобрели велосипед.

Маша Шевченко фиксирует рубку в Протасовом Яру

Благодаря Анатолию Витальевичу мы вскоре познакомились с В.Борейком, известным для «профильного» читателя этого текста. А от В.Борейка уже частично зависела и будущая интеграция нас в Движение ДОП.

Появление такой «крыши» естественно, значительно закрепило наши позиции на факультете. Как минимум за охрану природы нас не будет щемить администрация. Как максимум – мы получили свой личный стенд, и поныне стоящий прямо в фойе факультета, на ровне с деканатским «добро пожаловать». Учитывая яркость дружинного стенда, он – первое, что бросается в глаза зашедшему на факультет. Тем не менее, практика показала, что стенд не стает причиной массового притока новичков в организацию. Вообще не стает. Кроме этого на короткий период нам выделили небольшое помещение возле факультета, где мы все собирались оборудовать реабилитационный центр для раненых  животных (очевидно - птиц), но это не успело осуществиться до  того, как помещение у нас отобрали.

Супер-важным моментом, существенно повлиявшим на многое в будущем был наш первый пикет. Это была ранняя весна 2001 и никто в то время, со времен-то «постчернобыльского» движения, никого не пикетировал, а мы так вообще не знали как это. И тут мы с плакатами под Минприроды! Тогда Министерство было в самом центре – на Крещатике, в последнем историческом доме, который определял исходную ширину самой улицы. Теперь и дома этого уже нет. Снесли, хотели строить высотку, да что-то не сложилось. Пикет касался грядущей вырубки 35 000 деревьев на улицах города. На него нас отпустил сам декан, уточняя, что «…только пускай одни отличники идут, остальные – учиться…». Министром тогда чуть ли не последний день был Иван Заяц. Кто знал, как измениться наше мнение о нем будущем! Но тогда это был первый чиновник – мишень первого в жизни пикета. Разложили плакаты… а мы с Партизаном вломились в Минприроды, прорвались как-то через охрану, через турникет, и двинули искать кабинет министра… Где-то  на 3-ем этаже (дурдом J). Сейчас такого в жизни себе не позволю. Нашли. Иван Александрович оказался неожиданно вменяемым, вызвал сразу начальника городского управления Минприроди – Н.Н.Мовчана, и, короче  говоря тупо снял его за согласование варварской рубки. Вот так первый пикет! Правда через сутки самого И.Зайца сняли с Министерской должности, а Н.Мовчана восстановили. Выходим на улицу, а там милиция… контраст такой… но обошлось.

Рома Скрипник и дружинный Ёжик

Теперь И.Заяц, похоже один из 2-3 политиков, которых ещё уважают члены и выпускники ДОП, которые хоть иногда думают о них, о политиках; время от времени делает депутатские запросы в реакцию на письма дружинников и даже помог спасти двоих из нас от рейдеров, пытавшихся отобрать через суд их дом. Но «теперь» - это 11 лет спустя. Вернемся назад во времени.

Был правда и один неприятный инцидент с администрацией факультета. Классически, практика биофака проходит в Каневском заповеднике. На втором курсе, когда на практику припадал юбилей одного из солидных преподавателей, над заповедником прогримел салют – 50 залпов. Партизан бросился фотографировать иллюминацию. Кто-то «спалил» что у нас есть компромитирующие снимки и нас по  этому поводу защемили. Между прочим, снимков хватило бы для изгнания практики из заповедника. Автоматом изгнание с практики значит «прощай универ». Жаль, снимки не удались.

Интересным историческим моментом стало празднование 2 годовщины СЕО. Тогда хватило ума замахнутся на проведение рок-концерта в большой аудитории биофака. Концерт провести позволили и прошел он не так плохо как можно было представить. Но не это важно. Важным моментом стало появление на концерте Миши Петяха (дальше – Миха, нынче автор портала www.pryroda.in.ua и ещё десятка природоохранных сайтов), который тогда учился в соседнем Национальном аграрном университете. Придя на концерт как концерт, Миха в скором времени стает инициатором и руководителем дружественной ДОП в НАУ. Сейчас Этой ДОП нет, но Миха и Катя Борисенко, появившиеся в ней первыми сейчас являются одними из наиболее активных и деятельных людей в киевском природоохранном движении. Тем не менее, на некотором этапе (2002-2004) ДОП в Киеве было две.

ДОП Киева на Лысой Горе, 2004

Реально серьезная работа началась с появлением Вани Парникозы. Это уже было  в 2003-м. Ваня пришел на планерку, развесил на доске карты и даже особенно ни с кем не знакомясь начал разворачивать стратегию спасение киевских островов от застройки. С этого дня у нас появился тиран, способный влиять на дисциплину в организации. Какое-то время (несколько лет) у нас с Ваней были постоянные конфликты, так как, не взирая на общие цели и методы работы, так как его интересует только результат, а меня, скорее всего – только процесс. и для действующей организации нужно, чтобы были и такие и такие персонажи, только они должны стать одним целым, чтобы и процесс шел с удовольствием для всех и к результату таки доходил. С появлением Вани мы раз и навсегда переориентировались на написание писем и пресс-релизов, а направление работы – на охрану зеленых зон и заповедное дело.

ДОП Киева, 2003

Прошло 11 лет и  мы снова с Ваней выступаем на пресс-конференции об угрозе застройки островов. Все как всегда: даже острова до сих пор не застроили.

Теперь ДОП г.Киева занимается направлениями, требующими высокой квалификации: написание писем (преимущественно жалоб и обращений), подготовка научных обоснований для создание природно-заповедных территорий, активная медиа-деятельность (рассылки, выступления в СМИ, проведение пресс-конференций) и даже попытки законодательной деятельности (между прочим не на 100% провальные).

На самом деле написать нужно на много больше, но это  уже когда постареем и другие дружинники будут у нас спрошивать, мол, расскажи, кем ты был, когда был молодым!

Все фото и ещё две сотни других:

http://www.facebook.com/photo.php?fbid=142124465882933&set=a.142124095882970.28245.100002561413396&type=3&theater

http://www.facebook.com/media/set/?set=a.122421081186605.23105.100002561413396&type=1

Недовго нам довелось чекати пострілів. Йдучи на звук, ми вийшли на мисливця, яким виявився місцевий єгер. Людина, що має боротись з браконьєрством, сама не мала всіх документів. Її щастя, що з нею був хлопчина, який збігав в сусіднє село за ними. А постріли були спрямовані, за словами єгеря, по сорокам. Адже згідно нашого законодавства, на так звані "шкідливі види" - соєк, сорок, ворон, вовків, лисиць - полювання не обмежується протягом року і не потребує дозволів, більш того, є службовим обов'язком єгерів! Зрозуміло, що цією нісенітницею прикриваються нечестиві на руку працівники мисливського господарства при веденні полювання в заборонених місцях в заборонений час. Ось і цього разу, у єгеря сигарета не потрапляла до рота від хвилювання. Ба, бо підстрелив би зайця і трапився нам - вже б не відбрехався! А чого варте його пояснення, чому останніми роками тут поменшало зайців? Виявляється, в усьому винуваті сороки - зайців перетаскали. Повний брєд.

Фото 1. Браконьєр (в камуфляжі в центрі) в оточенні рейдової групи

Так чи інакше, але нам довелось відпустити єгеря.

Проте невдовзі ми натрапили на ще одну нечестиву людину - рибалка розставляв на озері сітки. Так як він був на човні, довелося робити засаду і чекати, поки той пришвартується до берега, де ми його і чатували. Але рибалка виявився бувалим, і до темряви так і не вийшов на берег. Вже під покривом темряви йому вдалося вислизнути від нас на машині, яку він викликав на допомогу.

Що ж, попри невдачу при затриманні рибалки, рейд несумнівно є успішним, адже ще довго йтиме в народі слух про інспекторів з Києва, що не зупиняються навіть перед єгерями)

Микола Васильович Шарлємань - гордість української природоохорони і зоологічної науки. Народився він у 1887 році у Кременчузі, втім життя його було пов'язане з Києвом. Будучи орнітологом, Микола Васильович брав участь в організації першого в царській Росії Київського орнітологічного товариства імені Кесслера, яке, крім наукової діяльності, почало займатись природоохороною. В товаристві Шарлємань очолює секцію охорони природи. За часів Української народної республіки науковець бере активну участь у спеціальній природоохоронній комісії, яка домогається припинення рубки вікового Голосіївського лісу, що майже сторіччя по тому стане національним природним парком.

Революційні події не спинили видатного вченого; у 1919 р. він бере участь у заснуванні Зоологічного музею АН УРСР, де працює по 1941 рік. А очолюючи вже секцію охорони природи при Сільськогосподарському науковому комітеті УРСР, домагається заповідання Асканії-Нової та працює над забороною весняного полювання (що досі дозволене в Білорусі!). Шарлємань долучився до створення щонайменше чотирьох заповідників - крім вищезгаданої Асканії, це Канівський заповідник, заповідники "Конча-Заспа" та "Гористе". По жорстокій іронії долі, два останніх заповідника було згодом скасовано і знищено - перший елітною забудовою, другий - водами Київського водосховища... За його ініціативою було створено 400 пам'яток природи, піднімаються питання про заповідання поліських лісів на Житомирщині та місць проживання бобрів.

"Мудре царство Шарлєманя" - називає Конча-Заспу відомий поет Максим Рильський. З 1924 по 1932 Шарлємань очолював цей заповідник, і, перебуваючи в надзвичайно скрутному становищі, опікується плавнями Дніпра, бореться з браконьєрами та продовжує вести пропагандистську діяльність, знімаючи фільми про її природу. Принциповість вченого і природоохоронця підвели його під вал сталінських репресій і цькувань...

Під час Великої Вітчизняної Війни Микола Васильович не евакуюється і не дозволяє розграбувати колекцію зоомузею. Потім, до кінця своїх днів, він був зацькований за те, що лишився в окупованому Києві. Це завадило йому працювати на провідних постах і просувати природоохоронні ідеї. Втім, він продовжує опікуватись Конча-Заспою, домогаючись повернення їй заповідного статусу, а також займатись охороною старих дерев, історичних місць Києва, а також працювати з юнатами.

Вже вийшовши на пенсію, Микола Васильович з точки зору зоолога аналізує "Слово о полку Ігоревім", а також фрески на Софії Київській, працюючи над працею "Природа і люди Київської Русі". Але видати він її вже не встиг. Помер Шарлємань 29 квітня 1970 року.

Так як про місце поховання в Інтернеті була лише одна згадка на Вікіпедії - Звіринецьке кладовище, ми вирішили встановити наскільки це правда. Але виявилось, що в архіві кладовища відсутня фамілія видатного вченого! Знайти бюст вченого на кладовищі допоміг всезнаючий директор кладовища, який, керуючись свою пам'яттю і везінням, відшукав могилу.

Як і варто було очікувати, вона виявилась зовсім занедбаною, а надпис на могильній плиті ледь помітний

Втім, ми були раді що нам вдалося віднайти для історії могилу видатного діяча. Те, що її немає в архіві, можна пояснити лише конфліктами вченого з радянською владою. Але ніхто не забутий, ніщо не забуте! І тепер нам залишається на майбутнє привести могилу до ладу і внести фамілію Шарлєманя до архіву кладовища, щоб місце поховання не лишалось таємницею за сімома замками і люди знали, де спочиває справжній герой природоохоронної справи України і Радянського Союзу.

Перша лекція у вищезгаданому ВНЗ була проведена 25 листопада, спершу у групі екологів. Втім, лекція мала успіх і ми її повторили за годину вже серед мікробіологів). І там, і там вона викликала жваве обговорення серед півтора десятка присутніх слухачів, які ділились своїми міркуваннями з цього приводу – і навіть вирішили показати місця незаконних звалищ та забудов в зеленій зоні!

Успіх виявився таким, що нас запросили сюди знову за тиждень. 2 грудня була прочитана лекція слухачам кібернетичного факультету, на яку прийшло з кілька десятків студентів. Але, так як, мабуть, комп’ютерні професії мають значно більше віддалення від охорони природи, ніж екологія чи мікробіологія, розворушити їх серця не вдалось;) Втім, тепер і вони мають уявлення про природоохоронну справу)

Запрошуємо всіх на показ фільму " Радіоактивні вовки Чорнобиля" - унікального міжнародного документального фільма, зйомки якого відбувались в білоруській та українській частинах Зони Відчуження за участі вітчизняних, а також автрійських, німецьких та американських спеціалістів. За словами кіно-анімаліста Ігоря Бишнева, у більш екстремальних умовах працювати йому ще не доводилось! Фільм про світ, де, як і тисячоліття тому, замість людини панує втілення її страху - вовк...

По завершенні фільма Ви почуєте коротку доповідь про стан справ з вовками в Україні та Європі, та позбудетесь стереотипів, якими овіяний цей грізний хижак!

Показ відбудеться за адресою: м.Київ, проспект Глушкова, 2, ННЦ "Інститут біології" (біофак), 8 грудня, о 15-40 в 308 аудиторії