Кожен п’ятий мешканець села Пійла — без води. Адже вже понад 10 років через потрапляння розсолів у водоносні горизонти відбувається засолення сільських криниць. Якщо раніше біда стосувалася лише місцевих жителів, то сьогодні все — значно складніше: ареал засолення різко поширюється, а за питною водою до лісу чи на інший край села до одно-сельців доводиться ходити все більшій кількості людей. Справжня катастрофа загрожує і калушанам: приблизно за кілометр від Пійла — міський водозабір. Через скільки часу у домівки містян замість води подаватимуть солену ропу, — не береться прогнозувати ніхто. Та, вочевидь, відлік уже йде не на роки, а на місяці.

За останнє півріччя екологічна проблема Калуша стала найгарячішою темою обговорення на всіх рівнях української влади та навіть зарубіжжя. Проте, якщо спочатку говорили лише про Калуш, то нині все частіше мова починає йти про села району. “Докопалися” вже і до Пійла. І хоча біда цього села — досить давня, до її вирішення, схоже, — ще далі.

Колодязі переповнені, а води — немає

Уперше солений присмак у воді мешканці Пійла відчули приблизно у 1997 році. Доки працював ДП “Калійний завод”, проблеми не було. Цілком придатною і безпечною для вживання була і вода. Згодом виробництво “заморозили”, а його небезпечні залишки — закопали у землю. Нині вони повним ходом дають про себе знати, практично безперешкодно потрапляючи у грунт та воду.
— Коли наприкінці 1980-х років я починав у Пійлі будівництво свого будинку, одним із перших кроків був аналіз води. Тоді санепідстанція взяла відповідні проби і констатувала: вода — абсолютно не забруднена і її можна сміливо вживати, — каже мешканець вулиці Львівської Ярослав Сербін. — Уже через кілька років ситуація змінилася докорінно. З 1997 року пити воду зі своїх колодязів уже не могли ні ми, ні сусіди. Спочатку копали інші криниці, виводили труби за кількасот метрів у бік лісу, шукали нові джерела, але все закінчувалося тим же: доброї води — немає.

— Воду з наших криниць не можна використовувати не тільки у їжу, але і для побутових потреб, — діляться пійлівські господині. — Не допомагає навіть потрійна система фільтрації. Відтак, перепсували собі не один домашній рушник, одяг та інші речі. Більше того: сіль швидко руйнує побутову техніку, гниють навіть крани.

Між іншим, окрім вулиці Львівської, без води також усі новобудови. Загалом — приблизно кожна п’ята хата у Пійлі. Борються із проблемою, хто як може: від походів до лісового джерела та сусідів — до використання бутильованої води.

— Їду з Калуша — набираю води біля одного з магазинів на виїзді, по дорозі на Львів — повертаю у Моршин, — каже Ярослав Сербін. — Іншого виходу у нас немає.

Ще у 2006 році Калуська райсанепідстанція зафіксувала у сільських криницях потрапляння води, яка у 2,3-6,4 рази була перенасичена хлоридами. Результати моніторингу засвідчили: площа засолення водоносних горизонтів із кожним роком більшає.

Від села до Домбровського кар’єру — всього кількасот метрів. Звідси і потрапляють розсоли у людські криниці. Джерелами забруднення водоносного горизонту солевмісними сполуками, переконані мешканці села, є і хвостосховища №1 та №2.

До такого ж висновку ще три роки тому дійшла і Держекоінспекція в області, за даними якої, “ареал забруднення підземних вод простежується від хвостосховищ через Домбровський кар’єр і досягає дороги Калуш-Долина. Загальна площа засолення підземних вод — понад 900 га. Однак, ситуація ускладнюється тим, що спостерігається тенденція до поширення ареалу забруднення у напрямку до річки Лімниці, де розташований інфільтраційний водозабір Калуша”.

Влада розводить руками

Про пійлівську проблему не мовчать ні мешканці села, ні його керівництво. Знає про лихо і районна влада. Щоправда, зарадити остання не може. Адже одним із виходів із ситуації може стати будівництво водогону. Звісно ж, це вартуватиме мільйони гривень. Ні у районному, ні тим паче у сільському бюджеті таких грошей немає.

— Про доцільність будівництва річкового водогону йшлося ще кілька років тому, — каже сільський голова Пійла Микола Семанів. — Логічно, що розсоли рухаються до Калуша і навряд чи підуть у протилежному напрямку. Тому, у принципі, водозабір доцільно було би споруджувати вище по течії річки Чечви. Утім, попередньо треба ще труби прокласти, зробити водовідведення, збудувати насосну станцію та очисні. Усе це — немалі гроші. За мізерні кошти сільського бюджету втілення таких задумів — просто нереальне. Тому, як варіант, можливо, доцільніше, щоб вода у Пійло йшла з водозабору Калуша. Та у будь-якому випадку без державної підтримки нам не обійтися.

Кілька років тому Калуська районна санепідстанція запропонувала дешевший для держави вихід із ситуації: жителям села рекомендувала вживати бутильовану столову воду, а сільському голові — організувати централізований завіз питної води з джерела гарантованої якості паспортизованим спецавтотранспортом. Щоправда, де взяти такий транспорт, — питання. Навряд чи зможуть мешканці села і купувати достатню кількість води.

— Проблема у Пійлі залишається на сьогодні відкритою, — пояснив у коментарі “Вікнам” начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Калуської райдержадміністрації Богдан Скрипник. — Прийнята програма. Однак усе “впирається” у фінансування. На перспективу, звичайно, найоптимальнішим варіантом є будівництво водогону. Та говорити про реальні терміни сьогодні дуже складно. Між іншим, проблема засоленості криниць уже давно вийшла за межі Пійла. Нині аналогічне лихо торкнулося вже й інших населених пунктів, які межують із Домбровським кар’єром. Наскільки мені відомо, така ж біда вже й у деяких мешканців мікрорайону Хотіня.

Між тим, знаючи, що власним коштом вирішити проблему — не вдасться, депутати Калуської районної ради ще у березні звернулися до Івано-Франківської облдержадміністрації. Щоправда, тоді районне керівництво, в основному, скаржилося на міську владу, яка недостатньо розібралася із проблемами Калущини та не пролобіювала їх на державному рівні під час затвердження Указу Президента про оголошення Калуша та сіл Кропивника та Сівки-Калуської зоною надзвичайної екологічної ситуації. Серед неврахованих моментів значилося і Пійло. “Єдиний водоносний горизонт, а разом із тим і його засолення і забруднення не може обмежитись адміністративною територією міста Калуша та двох сіл Кропивник і Сівка-Калуська, а неодмінно поширюється і на територію суміжних сіл, що межують із містом. Зокрема, підвищена кількість солей зафіксована у криницях села Пійла. Споживання забрудненої води жителями сусідніх сіл, очевидно, і є однією із причин підвищеної захворюваності громадян та дітей...”

У коментарі “Вікнам” голова Калуської райдержадміністрації Василь Качмар нещодавно наголосив: із Пійлом будемо щось вирішувати. Якщо держава виділить обіцяні на Калуш, Кропивник та Сівку-Калуську кошти, то, можливо, і Пійло щось отримає.

Тетяна Чолій, bei-news.blogspot.com

Читайте також:

Схожі статі:

• Калуш знаходиться на межі екологічної катастрофи