У нас вкрали озеро Синевир

Озеро Синевир: було наше, стало – ..

Уявіть: що до вас у двір прийшов сусід і заявив, що хвіртка на вашому подвір’ї – уже не ваша. І сарай він теж собі бере. І оцей клаптик городу, і ті три дерева у саду – теж. І поки ви, роззявивши від подиву рота, шукаєте шапку, щоб піти поскаржитись у сільраду, голова сільради приходить сам з документом,в якому забаганки сусіда підтверджені печаткою. А за ним їде бульдозер – зносити і ваші дерева, і ваш сарай…

Поганий сон? Маячня сивої кобили? Не зовсім. Саме так по-бандитськи діє нині в Закарпатті сімейний клан голови президентського Секретаріату Віктора Балоги. Розумію, що звинувачення різке й надто серйозне, тож переходжу до фактів та логічних викладок, які цю тезу підтверджують.

Як національний став комунальним

Відоме на всю Україну закарпатське озеро Синевир є загальнонаціональним надбанням. І як таке - охороняється державою. Для цього створено спеціальну установу – Національний природний парк (НПП) із однойменною назвою. Та надто вже ласий шмат – ці чарівні пейзажі, цілюще повітря, життєдайна вода.

Нині відвідати національний парк може будь-хто, для того НПП і створено. Але є чимало бажаючих узяти процес долучення народу до прекрасного у свої руки, і або продавати таку можливість за великі гроші, або й зовсім обмежити число щасливчиків собою та своїми друзями. З цією метою треба відібрати озеро і його довкілля у держави. Перепон, щоправда, чимало – Фонд державного майна, зокрема, але хіба ж справжніх «бізнесменів» перешкоди колись лякали? Як не можна пройти, то треба обійти…

І Закарпатська облрада кількома рішеннями ухвалює, по-перше, віднесення кількох шматків нацпарку «Синевир» до комунальної, себто до своєї власності, а затим ще й створює два комунальні підприємства, які уже вповні почали цією власністю управляти. Ні дозволу парку, ні Мінприроди, якому парк підпорядкований, ні вже згадуваного Фонду держмайна немає. Чистої води - самоправство.

Директор парку до міністра довкілля Філіпчука з листом: рятуйте! Міністр з листом до Генпрокуратури: Ґвалт! Бєспрєдел! (за точність формулювань не ручаюсь, бо скільки не просив прес-службу міністерства дати копію цього листа або коментар міністра, так і не допросився).

І що? Може справу завели? Або може гарант Конституції втрутився? Щось нічого такого не чути. Та й дивно було б, якби голова Секретаріату президента Віктор Балога насварив свого брата Івана Балогу, який, якщо ви не в курсі, працює заступником голови Закарпатської облдержадміністрації. Першим заступником! І саме Івану облрада доручає контроль за виконанням своїх загарбницьких рішень! Тож хіба це не клан?

Як сплавили Музей сплаву

НПП «Синевир» – це не лише озеро. Його частиною є також Музей лісу та сплаву. У приміщеннях музею – експозиція, яка розповідає про роботу бокорашів (плотогонів), їхні побут та звичаї. Найцінніший експонат - гребля на тутешній «Чорній ріці», збудована понад 130 років тому для накопичення лісу та формування плотів перед сплавом та майже повністю зруйнована паводками 1998 та 2001 років.

Держава знайшла кошти поки що на проект відновлення греблі. «А ми знайшли спонсорів та кошти для її відбудови», – заявили нинішні закарпатські керманичі. І саме під приводом відновлення музею намагаються забрати його собі. Дивні якісь спонсори, які беруться рятувати лише комунальні музеї.

Цікаво, що закарпатські «радєтєлі» комунізували не лише музей. Під загребущу лапу потрапили розташовані неподалік одноповерховий і двоповерховий будинки (готель, який належить національному парку) та колиба. А ще чомусь – форелерозплідник, від якого до музею – добрих два кілометри. Фосфору Балогам та іже з ними не вистачає, чи що?

Перелічені об’єкти уже накрило шапкою утворене облрадою комунальне підприємство «Музей лісу та сплаву». А що відкусить від парку його колега, КП «Синевир»? Озеро як таке? А тим часом земляні роботи на дамбі ведуться. Без дозволу дирекції парку. І, за словами директора торік НПП Івана Дербака, без проектно-кошторисної документації, виготовленої НПП «Синевир» за державні кошти.

А парку – дулю?

Президент громадської організації «ЕКОСФЕРА» Оксана Станкевич вказує на ще кілька важливих аспектів анексії Синевиру: «По-перше, очевидно, що дотаційній області, якою є Закарпатська, невигідно брати на баланс нові об’єкти, які потребують значних видатків (цілковита реконструкція музею коштуватиме 12 млн грн). Отже, цей крок насправді є першим на шляху приватизації об’єктів, які є національним надбанням! Інфраструктура на озері Синевир та Музей лісу і сплаву на «Чорній Ріці» - частина території Національного природного парку «Синевир» – об’єкта природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення і знаходиться в управлінні Міністерства охорони навколишнього середовища України.

По-друге, будь-яка передача чи зниження охоронного статусу такого об’єкта чи його частини до рівня місцевого значення можливе лише згідно з указом Президента чи втрати цінності для заповідання. Але ж всім відомо, що високогірне озеро Синевир, як і унікальні лісові масиви навколо нього, становлять значну природоохоронну цінність й у нинішніх своїх межах дозволяють повноцінно здійснювати свої основні функції: охорони та заповідання, розвитку туризму та рекреації й ведення традиційних способів господарювання і сталого розвитку місцевих громад.

Втративши основні об’єкти й території зони стаціонарної рекреації, Національний природний парк не зможе повноцінно функціонувати й позбудеться основного джерела доходу від туризму. Адже на шлагбаумі збір від туристів отримуватимуть новостворені обласні комунальні підприємства… А якщо озеро приватизують (до чого і йдеться), то чи будуть можливими безперешкодний вхід на територію озера Синевир або відвідини Музею лісу і сплаву надалі?

Наразі обласна влада в особі першого заступника голови Закарпатської обласної державної адміністрації Івана Балоги активно підтримує і промоціює відбудову Музею лісу і сплаву за кошти благодійників. Звичайно, приємно чути, що музей, нарешті, почали поновлювати. Але чому для залучення коштів благодійників слід неодмінно порушувати закон? Невже патріоти-благодійники не погодилися б шляхетно вкладати кошти у відбудову унікального об’єкта всеукраїнського масштабу у рамках НПП «Синевир», який є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення? Чи благодійники і є тими самими майбутніми власниками?»

Проти «комуналізації» Синевиру рішуче виступили й інші закарпатці – виконавчий директор Закарпатського регіонального відділення Асоціації міст України Олег Лукша, депутати Ужгородської міськради, депутати Міжгірської райради. Міжгірський депутат Ярослав Мандель подав заяву до Ужгородського міськрайонного суду проти Закарпатської обласної ради, вимагаючи скасувати рішення останньої про передачу об’єктів інфраструктури Національного парку (гірського озера Синевир та музею Лісу і сплаву в урочищі «Чорна ріка» Міжгірського району) Фонду комунального майна Закарпатської області. «Такого "бєспредєлу" на Закарпатті ще не було, – стверджує Я. Мандель у заяві ЗІКу. – Як можна державний національний парк перетворити на комунальне підприємство? Це абсурд. На Міжгірщині не такі дурні люди, ми не дозволимо красти і, якщо потрібно, перекриємо на все літо трасу до Синевирського озера». Я. Мандель стверджує, що ліс довкола озера – головний ресурс життя мешканців довколишніх сіл, які збирають у ньому ягоди та гриби. А нове КП, на його думку, посягає на унікальні землі у рекреаційному гірському районі.

Тож Закарпаття живе за законами лісу й головні ведмеді в ньому – сімейка Балог, але що в держави, у нас усіх забирають ціле озеро з лісами навколо, ви переконалися? Тепер би ще озвалися прокуратура та Президент України і відповідно на це зреагували.

Олег Листопад

Селянська правда, 29 липня 2008