«Це той час, коли спека спадає і степ лежить тихий, повитий млою, і силует вітродвигуна на далекім відділку маячить якось небуденно, а давні могили-кургани, розкидані серед степового роздолля, ніби тануть, переливаються м’яко, мов тиха музика. Ким ті кургани насипані, які відшумілі царства вони увінчують? Хто навіки присипаний там разом зі своїми жаданнями, пристрастями, ненавистю, любов’ю?
А захід палає.
Де, на якій планеті будуть ще оці грандіозні фрески неба? Де ще чаруватимуть людину оці могутні заходи степові? Щоразу розбуджують уяву хлопців ці палаючі простори заходу, коли сонце, сідаючи, вже купається в багряних туманах або сухо догоряє край степу кострищем, а вся височінь неба грає переливами найтонших барв і в усій природі є щось елегійне, прощальне, очищаюче душу...»
Напевно, нікому не варто навіть намагатися писати про таврійський степ після Олеся Гончара і його «Тронки». Та вихід є: Херсонщина ж багата не тільки степом. І багатств тих вистачить на всіх — не забракло б тільки слів описати ці незчисленні скарби.
Нинішнього року місцем проведення Третього фестивалю туристичної журналістики України стала саме Херсонщина. Причому не просто так: область обійшла два конкуруючі регіони, оскільки умови й програма проведення, запропоновані Херсонською облдержадміністрацією, виявилися найбільш цікавими й оригінальними. У чому, власне, й змогли переконатися всі учасники заходу.
...Коротенька оглядова екскурсія по Херсону — і ми вже пливемо на катері, милуючись мальовничими плавнями Дніпра й дивуючись життю місцевих «венеціанців» — сільських жителів, чиї будиночки ніби виросли з річкової води. Їм цікаві мандрівники, видно, не в дивину: помітивши наші усмішки й привітання, вони дружно махають руками вслід нашому катеру. Ми ж (ну, принаймні, жіноча частина нашої журналістської команди) швиденько переодягаємося в купальники й терміново починаємо засмагати під ласкавими променями вересневого сонечка.
Продовжуємо цю приємну справу на пляжі комплексу риболовлі й відпочинку «Дельта Дніпра», що в с. Дніпровське Білозерського району. Сучасний готель, VIP-котедж, лазня. Ресторан «Колиба» з чудовою кухнею й високопрофесійним обслуговуючим персоналом. Для рибалок — катери й човни напрокат, а головне, прегарні місця для «полювання». Словом, «Дельта Дніпра» залишає найкращі враження. Та затриматися тут на довше не можемо: нас чекає єдина на нашому континенті... пустеля!
А ви не знали? Виявляється, саме на Лівобережжі Херсонщини є загадкове місце, офіційно визнане єдиним піщаним масивом Європи. Площа Олешківських пісків, а саме так називається це диво природи, — 2100 кв. км, із них на 1000 кв. км ростуть найбільші у світі (!) штучні ліси. Барханів тут немає, зате є піщані пагорби заввишки 5—7 м. Улітку пісок нагрівається до +75 °С. Отаку українську Сахару нам і треба буде скорити.
Як на зло над головою — жодної хмаринки, сонце пече нещадно, пісок розжарений... Та де наше не пропадало? Так, перехід був не з найлегших, але маршрут ми мужньо подолали. І ні на мить не пошкодували, що вплуталися в цю «авантюру». Оскільки бачили, як грає, переливається й іскриться надзвичайний олешківський пісок — дуже легкий і дрібний, немов пудра. Намагалися розгадати загадкові «письмена» на схилах пагорбів — сліди змій. І чули всепоглинаюче, давнє як світ мовчання пустелі... Можете уявити, яким солодким, соковитим і смачним був після кількагодинного переходу кавун, дбайливо заготовлений організаторами «олешківського сафарі» — держадміністрацією Цюрупинського району?..
Далі за планом — Асканія-Нова. Розповісти вам щось нове про офіційно визнане головне природне диво країни в автора цих рядків навряд чи вийде. Хіба що можу відкрити маленький секрет. Є в мене безневинне хобі: люблю фотографуватися зі своїми «тезками» — павичами. Отож в Асканії захоплення моє реалізується як ніде ліпше, адже ці чудові птахи походжають тут цілком вільно й ставляться дуже приязно до відвідувачів. Вони поблажливо терплять навіть найбільш настирних і причепливих, котрі вічно то не так стануть, то «ой, сфотографуй ще раз, а то дуже товстою вийшла». (І про кого це я?..)
А вночі нас чекає... казка — інакше купання в теплому-претеплому Азовському морі не назвеш. Лежимо на спині й мовчимо: дивимося на всіяне зорями небо й Чумацький Шлях, що проліг просто над нашими головами. Хороше так, що... Ну просто слів немає, як хороше! Вранці знову бігом на море — стрибаємо й граємося у хвилях, як діти. Вдосталь наковтавшись солоної води, заробивши неминучу крепатуру, та при цьому страшенно задоволені, мчимо на сніданок у їдальню пансіонату «Експрес».
І от ми знову в дорозі. Катер цього разу переправляє нас у ще одне унікальне місце — на острів Бирючий, заповідну землю, переповнену сонцем, вільним рухом, життям, не скутим ланцюгами цивілізації. Тут дуже мало людей, зате багато тварин. Посеред острова прісні озера, куди злітається безліч птахів, на водопій сходяться олені, антилопи, барани, муфлони, козулі й лами. А навколо — все той же степ... Могутній, первісний... І море — чисте, як сльо-
за...
Їхати додому не хочеться ніяк. Та... треба. Адже без розлуки не буде радості зустрічі. Що-що, а це вам цілком відповідально підтвердить кожен учасник фестивалю туристичної журналістики.
Організатори Третього фестивалю туристичної журналістики — Державна служба туризму й курортів, Асоціація журналістів «Туристичний прес-клуб України», Херсонська облдержадміністрація й Національна рада з культури й духовності при президенті України. Генеральний партнер фестивалю — СГ «ТАС». Партнери фестивалю — ТМ TRAVEL SIM і авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України».
Автор: Павлина СЕМИВОЛОС
Фото: Дмитро СТАХОВСЬКИЙ
Popularity: 20%
Переглядів: 1,582
Читайте також:
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
