Шоу із шкурою невбитого ведмедя

Минулого тижня ця новина облетіла закарпатські сайти та газети: розлючений ведмідь напав на селянське стадо корів та задер телицю. Тепер його чекає суворе покарання – публічна страта. Аби уникнути звинувачування в перекручуванні фактів, приведу цю новину у вигляді цитати: „...в останній день жовтня в урочищі Поланя неподалік гори Стуй велетенський ведмідь під час обіднього доїння напав на колгоспне стадо телиць. Досвідчений чабан Федір Поцко (він ось уже майже 20 літ поспіль зимує на Полані) та його молодший напарник Петро Дикуняк не розгубилися — вихопили з вівчарської ватри вогняні гирчі і прогнали непроханого гостя. Активно допомагали пастухам їхні вірні друзі — вівчарські пси Тарко, Бумер, Чоря та Лайма. На жаль, одну телицю знавіснілий хижак таки задер. Оскільки небезпечний хижак продовжує блукати полонинськими нетрями і тривожити тваринників, які перебувають тут, місцевий осередок Закарпатського товариства мисливців, придбавши необхідний дозвіл, розпочав вистежувати звіра. Вадаси, за словами єгеря Михайла Дроботі, мають намір показово знешкодити бурмила, а саме полювання відзняти на фото і відео, ліцензовані кадри якого з рекламною метою за помірну плату запропонують тим мас-медіа, які найбільш оперативно і правдиво висвітлять цю подію” (сайт „Закарпаття-онлайн” від 1 листопада, та ніші ЗМІ).

 Чесне слово, дуже дивне повідомлення. Особливо щодо „показового знешкодження бурмила”. Виникає питання: для кого цей показ? Невже для самих ведмедів? Здається, зоологія до сих пір не відмічала інтересу цих тварин до мас-медіа. Для наляканих селян? Чи, може, для тих нечисленних мешканців карпатських країв, що намагаються захистити стрімко зникаючу ведмежу популяцію? Аби у цих „ведмежих адвокатів” не було сумнівів у суворості „суддів”? Історичний факт: в Карпатах здавна існувала традиція суду над ведмедем. Дехто ще навіть пам’ятає її. Процедура відбувалася так. Поважні у селі люди збиралися, якщо клишоногий аж надто дошкуляв місцевому населенню. Якщо він вбивав десять або більше голів худоби, його приговорювали до смерті. Притому вбити треба було саме ведмедя-вбивцю, а не якогось іншого. Для реалізації вироку виділявся досить обмежений термін у часі. Якщо в строки не вкладались, а ведмідь за той час не робив нових нападів, його „милували”. Цей суд, звісно, був досить наївним і скоріш формальним (бо ж полювання на ведмедів задля шкури й м’яса, а не задля правосуддя, було тоді поширеним явищем) – та, тим не менш, люди визнавали за твариною право на життя та здобування їжі.

 Про цю традицію колись розповідав Юрій Васідлов, голова Івано-франківської громадської організації „Наш дім”. Зусиллями цієї організації, за підтримки інших колег, у 2003 році бурий ведмідь був занесений до Червоної книги України. Адже колишній господар лісу нині опинився на межі зникнення. Якщо у 70-роках минулого століття в українських Карпатах жило близько 1300 ведмедів, то нині – не більше трьох сотень (на момент здобуття Україною незалежності їх було вдвічі більше). Після занесення до Червоної книги полювання на ведмедя було заборонене. Право на відстріл звіря надається лише тоді, коли був факт нападу на людину. Або ж зафіксований сказ, хоча це рідкість – ведмеді стійки до цієї хвороби. Відтак, дозволу на відстріл тварини ніхто давати не міг! Після того, як повідомлення про задумане на Закарпатті „шоу” із показовою стратою хижака просочились в загальнодержавні ЗМІ, один з київських журналістів звернувся у Державний комітет лісового господарства, а також у Закарпатське товариство мисливців. В обох інстанціях йому заявили: ніяких дозволів на „страту” вони не давали. Виходить, вона буде незаконною? Чи може, інформація про оголошений „розважальний захід” просто не відповідає дійсності? Або ті, хто його задумав, почувши про розголос, відмовились від задуму? Це питання до органів влади, відповідальних за ведення полювання в наших лісах.

Бурий ведмідь - занесений у Червону книгу України
Бурий ведмідь - занесений у Червону книгу України

 А ми переходимо до іншого питання, про яке вже не раз казалось на сторінках „Хайвею” (див. Як журналісти жаб давили... http://h.ua/story/35964/) – питання журналістської етики по відношенню до живого світу нашого краю (її ще звуть екологічною етикою). Варто знати, що на території України бурий ведмідь нині зустрічається лише в Карпатах. В Закарпатті він навіть став офіційним символом, потрапивши на герб області, а також на багато логотипів, назв, тощо. Зовсім нещодавно він навіть удостоївся пам’ятника, причому досить дивному – із крилами! В жовтні скульптуру крилатого ведмедя встановили біля входу у найбільший готель краю – ужгородський „Інтурист-Закарпаття”. За задумами авторів, крилатий ведмідь, який передньою лапою стоїть на глобусі, має алегоричне значення – його ніби намагаються за допомогою крил "відірвати від землі" і відправити в подорож світом. Та тільки масова любов до символічних ведмедів чомусь не переходить на ведмедів живих. І випадок з інформацією про оголошене полювання на звіра, із конкурсом на право володіння ексклюзивними матеріалами про його смерть, тому яскравий приклад: кілька закарпатських ЗМІ заочно погодились з майбутньою травлею червонокнижного хижака (та ще й незаконною), і ніхто йому не поспівчував.

"Ведмідь з крилами" (готель "Інтурист-Закарпаття", Ужгород)

 Звісно, ніхто (і автор цих рядків також) ніколи б не бажав зустрітись нос-до-носу із розлюченим ведмедем. І почуття селянина, в якого непроханий гість вбиває худобу, зрозуміти можна. До речі, державні органи мають компенсувати селянину його втрату, аби в нього не було матеріальних претензій до представника дикої природи. (А ще слід відмітити, що вівчарі подекуди самі провокують напади хижаків – коли при падежі викидають туші тварин, а не закопують їх. Тим самим, запахом падалі вони приманюють хижих і завжди голодних тварин). Проте зрозуміти журналістів, які, не розібравшись, відразу підхоплюють клич „Ату звіра!” важко, а то й неможливо.

Олег Супруненко

 
Автор

Природа України – це спроба створити унікальний інтернет-ресурс, який би став епіцентром інформаційного середовища у сфері охорони природи та екології; виконував би роль головного новинарного та енциклопедичного джерела для всіх, хто небайдужий до своєї рідної української природи та землі; об’єднав би усіх зацікавлених та задіяних у сфері охорони довкілля у своєрідну соціальну мережу та став би осередком проведення всеукраїнських кампаній на захист природи ...далі


Приєднуйтесь!