Чи є гори в центрі України. Навряд чи, скажете ви. А я скажу що є. Для того щоб переконатися в цьому, варто поїхати в Черкаську область. Там, в самому центрі історичного Холодного Яру, біля Мотронинського монастиря, ви неодмінно зустрінете статного чоловіка в козацькому вбранні. Він заспокоїть коня Орлика, і, якщо ви проявите цікавість, розповість вам історію краю. Це буде історія про прадавні гори та кратер велетенського вулкану. Про аріїв, скіфів, козаків. Про навали чужинців, від яких протягом сотень років боронили свій край сміливі і волелюбні жителі Холодного яру.
Навряд чи хтось зможе розповісти історію Холодного яру краще за нього. Тому, залишу це право за ним. А сам розповім про враження від подорожі тими краями. Перше, що стає помітно, при наближенні до Холодного Яру – це суттєва зміна ландшафту. Майже рівнинна місцевість біля Черкас поступово переходить в здоровенні, часом всіяні польовими травами, а часом густо порослі лісом пагорби, які з усіх сторін оперізують глибокі яри. Найбільші з них ми зустріли в околицях с. Жаботин по дорозі до Мотронинського монастиря. Місцями не вистачало сил їх підкорювати і велосипеди, на яких ми вирішили мандрувати місцевістю, доводилось штовхати поперед себе.
Та то не біда. Важку дорогу компенсувала краса навколо нас. Величні ліси спускалися з вершини пагорбів і обривалися перед озерами та річками, що заполонили яри. Від води тягнуло холодом, а на вершинах пагорбів було нестерпно гаряче.
Невеликі ґрунтові дороги органічно вписувались в ландшафт. Вони тягнулись вздовж пагорбів, то спускаючись до озер, до піднімаючись вгору і зрідка перетинали інші, схожі на них, чи то стежки, чи то дороги. Той, хто не знайомий з місцевістю, легко втратить орієнтацію в їх хитросплетінні. А якщо врахувати те, що зустріти тут за день хоч одну людину – велика вдача, заблукати можна надовго.
Поступово дороги зливаються в одну більш-менш накатану, яка оперізуючи пагорб кільцем виводить з яру на вершину. По дорозі на очі потрапляє пам’ятник, на якому вказано, що яр, який ми тільки що покинули має назву Гайдамацький. Саме ним більш ніж сотню років назад йшли загони повсталих селян (гайдамаків) нищити знахабніле польське панство.
На вершині пагорбу дорога не обривається. В неї, як в велику річку, вливаються ще декілька маленьких бокових доріжок. Вона розростається і виводить до пам’ятника Холодноярським партизанам, які в часи 2-ї світової війни. переховувалися в Холодноярських лісах і вели боротьбу з фашистами. Пам’ятник доглянутий. Біля нього встановлено лавочки, лежать квіти. Схоже, що його досить часто відвідують.
Далі дорога виводить, через квітучі поля, до відомого в православному світі Мотронинського монастиря.
Колись цей монастир був центром православя та осередком гайдамацького повстання. Відбудований, оновлений, він гордо височіє серед полів, які належать монастирській общині.
Це місце відвідує багато людей, що видно по великій кількості машин на узбіччі асфальтівки, яка з’єднує монастир з найближчими селами. Асфальтівка досить пристойної якості. По ній з Черкас можна дістатись не тільки до Мотронинського монастиря, а й до хутора Буда. Біля цього невеличкого хутора росте найстаріший в Україні (а можливо й у всій Європі) дуб. Туди і слід рушати. Десь на півдороги до Буди розміщений пам’ятник склику – «барабану», за допомогою якого оповіщалися місцеві села про такі важливі події, як загальні збори, напад ворогів, повстання.
Якщо пощастить, біля Склику можна покататись на веломобілях, які майструє місцевий житель. Здаючи свої вироби в оренду, він намагається заохотити людей користуватись цим чудовим транспортом. Сівши на веломобіль, ми без проблем розігнались до 40 км на годину і по відчуттям могли б підтримувати цю швидкість тривалий час.
Після склику, асфальтівка тягнеться ще декілька кілометрів і обривається перед самим парком, де росте старезне дерево. По одним джерелам 1000 літній, по другим 2000 літній дуб багато чого побачив за своє довге життя. Під ним збиралися на нараду козаки, зверталися до громади Богдан Хмельницький та Максим Залізняк. Під ним гострили зброю гайдамаки. Та чистили гвинтівки партизани… Зі слів робітників парку, дуб має позитивну енергетику, якою щедро ділиться з всіма, хто до нього торкається. Не втримались і ми, доторкнулись до величного дерева. Постояли якусь хвилину, подумали про сотні років, прожиті ним і рушили далі.
Приємною несподіванкою для нас була корчма біля парку. Завдяки цікавому оздобленню та смачній їжі ця корчма була б не останньою за популярністю в Києві. А для невеликого поселення в декілька десятків дворів вона взагалі була дивом.
Смачно попоївши, ми осідлали велосипеди і рушили в зворотній бік. Повз Мотронинський монастир, Гайдамацький яр, порослі лісом пагорби і великі озера в с. Жаботин. В давно закинуту вуличку, де раніше проживало багато десятків сімей, де вирувало життя. А тепер залишились лише напівзруйновані хати пустки, та дороги, якими рибалки проїжджають до озер.
Джерело:
Popularity: 1%
Переглядів: 102
Читайте також:
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
