Сасик благає SOS!

Якщо в державі — безвідповідальні політики, відповідальним стає народ, вирішили жителі сіл, розташованих неподалік лиману-водосховища Сасик. Вони готові лопатами розкопувати дамбу, що її 30 років тому звели меліоратори-служаки комуністичної машини. Лиман перетворили на водосховище, що й призвело до екологічного лиха. Тут гине риба, від раку помирають дорослі та діти. Влада ж не поспішає рятувати регіон та виправляти давні помилки. Люди переконані: єдиний порятунок для Сасика — це відновити зв’язок водосховища з Чорним морем: «Якщо до 24 серпня не буде жодних конструктивних рішень чи дій щодо «роздамбування» Сасика, у День незалежності ми прийдемо на дамбу з лопатами», — кажуть люди. Приїхати на тракторі та розкопувати дамбу, що розділяє колишній лиман Сасик та море, готова навіть настоятелька монастиря, що розташований неподалік.

«Колись лиман Сасик був для мешканців прибережних сіл благодаттю. Тут мали роботу численні рибалки (на столах місцевих мешканців завжди була риба різних видів), а до санаторію на березі Сасика приїздили люди, щоб оздоровитися», — з ностальгією пригадує давні часи пані Анна, мешканка села Борисівка. Літня жінка добре пам’ятає часи, коли до грязелікарні в її селі приїздили тисячі відвідувачів — навіть румунський імператор. В теплі літні дні повітря солонувато пахло морем, а берег був заповнений людьми. Регіон процвітав.

30 років тому в проект зрошення південних земель водами Дунаю вклали шалені кошти. «Опріснення» лиману Сасик та перетворення його на водосховище дунайської води — частина тодішнього проекту. Адже постійно брати воду для зрошування з річки без шкоди для неї не можна було, тому вирішили акумулювати весняну воду — коли річка найбільш повновода в лимані. Для цього було потрібно, як здавалося проектантам, всього лиш перекрити вихід лиману до моря, кілька разів промити лиман прісною водою — і збирати в Сасику дунайську воду для поливу сухих полів Одещини.

Та не так сталося, як гадалося. Попри шалені вкладення в грандіозний проект, меліоратори припустилися величезної помилки. Вони чи то не чули, чи то не хотіли чути аргументи опонентів про те, що Сасик просто нереально зробити прісноводним, адже тут надто великий шар мулу з високим вмістом солі, а крім того, з дна лиману постійно б’є кілька солоних джерел. Та хто б в такому грандіозному проекті зважав на деталі? В червні 1978 р. морський лиман Сасик (21 тис. га) був відокремлений від моря дамбою. Меліоратори взялися перекачувати воду з Дунаю до лиману, а солону воду з Сасика викачували в море. За попередніми розрахунками, три такі «перекачування» мали б перетворити солоний лиман на прісноводне озеро. Втім, після цих перекачувань вода прісною не стала. Меліоратори не зважили на «дрібні прорахунки» і завзято прокачували воду далі. Загалом з лиману викачали чотири мільярди кубометрів води — це рівноцінно восьми перекачуванням. Та і це не дало бажаних результатів — вміст солі у воді Сасика і далі значно перевищував допустимі позначки. Неймовірно, але попри це від планів поливати сільськогосподарські угіддя водою з Сасика не відмовились... Землі почали поливати напівсолоною водою! Так було отруєно найцінніші південні чорноземи. Винних чиновників та вчених до відповідальності не притягли.

ТЕ, ЩО ОЗДОРОВЛЮВАЛО, НЕСЕ СМЕРТЬ

Нині воду з водосховища Сасик використовувати для поливу заборонили. Система насосних станцій та каналів у розрусі, однак на підтримання того, що залишилось, з державного бюджету щороку виділяють чималі кошти. Якість води тут, за висновками санітарно-епідеміологічної служби, відповідає якості стічних вод. Тут цвіте багато синьо-зелених водоростей, які виділяють токсичні гази з канцерогенною дією. Люди, що колись жили навколо санаторію, нині помирають від ракових пухлин: весь бруд і важкі метали, які Дунай збирає з половини Європи, осідають у водосховищі. Прісноводна риба хворіє й буквально нашпигована важкими металами. Місцеві мешканці риби з лиману не їдять. Кажуть, якщо її розрізати — з нутрощів вивалюються глисти. Рибальством в присасикських селах вже майже не займаються. Та хоч як це дивно, озеру Сасик надали статус спеціалізованого товарного рибного господарства(!). Подейкують, впійману рибу продають у Молдові — там, де про водосховище Сасик нічого не знають, або ж в Одесі, де про походження риби теж правди не скажуть.

Після опріснення лиману мертвою стала вода не лише тут, але й у довколишніх криницях(!): рівень води у водосховищі Сасик вищий, аніж був у лимані, тож брудна, солонувата вода поволі підземними джерелами потрапила в криниці. На смак вода з криниці в селі Лиман — солонувато-кислувато-гірка. Пити її не можна, тому тутешні люди воду купують.

НАД ВОДОСХОВИЩЕМ СТИРЧАТЬ КОЗАЦЬКІ КІСТКИ

Ще одна біда — через підвищення рівня води в лимані вода почала розмивати береги. Ціла вулиця в селі Борисівка опинилася під водою. Так само пішли під воду частина козацького цвинтаря та грецькі поховання. Нині, як символ розрухи та розпачу, із зруйнованого схилу над водосховищем Сасик стирчать козацькі кістки...

У спекотні дні мертве озеро (чи то водосховище) смердить гнилизною та виділяє токсини. Як привид минулого добробуту глипає вибитими вікнами в бік Сасика покинуте приміщення санаторію-грязелікарні. Незважаючи на спеку, берег лиману порожній: тут купатись небезпечно — вода викликає подразнення та алергію, на шкірі з’являються виразки та червоні плями.

Та попри заборони і висновки СЕС, іноді до Сасика приходять купатися діти. Там я зустріла дівчинку Машу, яка вмивалася водою. «А тобі не казали батьки, що це брудна вода?» — «Казали, — відповіла Маша. — В мене навіть була якась болячка від тої води ось тут», — показала Маша на коліно і ще раз обмила водою обличчя. Прояснити дитині, що вода мертва й небезпечна — практично неможливо.

ТАК ЖИТИ ДАЛІ НЕ МОЖНА

«Місцеве населення залишається заручником ситуації. Але ліквідувати негативні наслідки невиваженого втручання в природу українська держава не намагається. Навпаки, екологічно небезпечна і економічно збиткова система утримується за державний кошт, де-факто наносячи величезні збитки регіону. Таким чином держава фінансує проект зі знищення довкілля та власного народу», — каже голова Татарбунарської екологічної організації «Відродження» Ірина Вихристюк. За її словами, місцеве населення, готове до активних і радикальних заходів.

1 серпня в рамках акції «Повернемо Сасик морю» активісти руху, який виступає за солоний Сасик, викопали з дамби першу землю. Цих кілька кілограмів землі відіслали представникам влади, політикам різних рівнів та політичних сил: зокрема Президенту, прем’єр-міністру — всім тим, хто мав би займатись вирішенням проблеми Сасика, та тим, хто це зробити неодноразово обіцяв. Наразі — це спроба привернути увагу. Якщо ж вимоги людей ігноруватимуть, 24 серпня на дамбу масово вийдуть місцеві мешканці, аби примусити державу виконати свій обов’язок перед народом. «Якщо не допоможе й це, ми всією громадою готові власноруч розкопувати дамбу, що забирає життя наших родичів і сусідів, а тих, хто вцілів, змушує вирушати з регіону подалі, аби шукати кращого життя», — кажуть мешканці присасикських сіл.

КОМЕНТАР

Дмитро СКРИЛЬНІКОВ, керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань»:

— Я неодноразово був у цих місцях і навіть мав зустріч з сім’ями, чиї діти хворі на рак. Також ми говорили з директорами шкіл, які діти не відвідують через свої хвороби, та з батьками хворих дітей, які проводять половину життя, заробляючи на лікування дитини, а половину — поруч із дитиною у лікарні. Захворювання, перш за все, пов’язують із впливом водосховища — болота, що гниє і виділяє токсини. Звичайно, ми намагалися вирішити питання в судовому порядку.

Та людям важко піти на такий крок і зважитись на протистояння цілій системі. З одного боку, усі погоджуються з наявністю проблеми та необхідністю її вирішення, а з іншого — бояться взяти на себе відповідальність, і навіть лікарі належним чином не фіксують сумну статистику. Щоб вирішити проблему, уряд мав би прийняти рішення про необхідність розгляду питання роздамбування, та розпочати процедуру відновлення природного стану Сасика й відновлення його зв’язку із морем. На цій стадії це не потребуватиме додаткових коштів, адже на вирішення різноманітних проблем Сасику вже передбачено кошти у відповідних бюджетах. Крім того, громада у разі позитивного рішення намагатиметься залучити кошти й з інших джерел. Слід нарешті замислитись і зайнятись вирішенням самої проблеми, а не постійним усуненням наслідків. Лиман Сасик — один із найбільших чорноморських лиманів, що заслуговує на захист і увагу.

Наталя ГОРБАНЬ
Газета День
№149, четвер, 21 серпня 2008