Покинутий рай

У Краснокутському дендропарку, що може претендувати на статус туристичної Мекки, масово гинуть унікальні дерева.

Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду.

Короїд як діагноз

Ще зовсім недавно головною візиткою Краснокутського дендропарку була довга алея вікових ялин, що служила природними воротами до унікального зеленого царства. Саме нею починалася і завершувалася подорож рукотворною каразінською оазою, ніби усі її тінисті стежки збігалися саме під густі крони цих могутніх дерев. Переживши не одну історичну епоху, вони здавалися вічними. Але недавно сталося лихо. Царствені ялини одна за одною почали гинути, перетворюючись на мертві чорні примари. Діагноз біологи поставили трагічний — у корі завелися короїди й безжально точать деревину. Проти цього нашестя вчасно не знайшлося отрути, тому недавно усю алею довелося пустити під сокиру. «Бачите ось ці цяточки? — показує на стовбур поки що не зрубаної, але вже всохлої красуні співробітниця Краснокутського дендропарку Людмила Шевченко. — У ці отвори короїди пробираються, а після того, як дерево гине, переходять на інші».

Апетит у шкідників виявився, без перебільшення, вовчим. Вони вже знищили у дендропарку близько 700 дерев, які теж будуть зрубані й спалені разом із гніздами ненаситних жуків. Потім тут оголосять щонайменше на рік карантин і лише після цього на місці зрубаних вікових красенів можна буде висадити нові.

Історія з нашестям короїдів стала трагічним фіналом байдужості, з якою не одне покоління чиновників усіх рівнів спостерігало за проблемами каразінського дендропарку. Річ у тім, що вже досить тривалий час офіційно він перебуває на балансі Краснокутського науково–дослідного центру садівництва Інституту садівництва Національної академії аграрних наук, фінансові можливості якого не дозволяють утримувати в порядку, а тим більше розвивати це масштабне господарство. За територією майже в 40 гектарів доглядають лише дві жінки. І це при тому, що тут треба постійно косити траву, вирубувати самосій і малоцінні породи рослин. Правда, вже два роки поспіль сюди на поміч приїздять волонтери з Європи, які підправили доріжки й відремонтували декоративні споруди, але, за великим рахунком, «Український пам’ятник садово–паркового мистецтва» (саме такий статус має нині дендропарк) залишається фактично безгоспним. Як наслідок — у засновників дендропарку росло тут понад чотириста видів декоративних рослин, тепер — наполовину менше.

Водночас є цікавий проект його порятунку. Правнучка Івана Івановича Каразіна Лариса Дешко, яка мешкає в Києві, проте постійно опікується справами харківської зеленої перлини, повідомила «УМ», що групі ентузіастів–фахівців вдалося створити комітет з відродження Каразінського саду. До нього ввійшов, зокрема, Михайло Курдюк, який свого часу був директором саду в Асканії Нові й Тростянецького дендропарку, а також сім років поспіль працював науковцем–дендрологом у Красному Куті. Тобто є люди, здатні професійно опікуватися цією проблемою. «Враховуючи величезну значимість каразінського дітища, — каже Лариса Дешко, — наш комітет висуває пропозицію перетворити існуючий центр в Національний науково–дослідний інститут «Каразінський сад» в рамках Національної академії аграрних наук. Цей інститут повинен стати головним на Лівобережжі форпостом садівництва, акліматизації та інтродукції рослин, освоєння яружних земель, естетики довкілля».

Ця ідея актуальна і тому, що з різкою зміною клімату на Слобожанщині деякі види дерев нині не витримують зависоку літню температуру. Але є, напевно, більш теплолюбиві рослини, що після акліматизації легко прижилися б в Україні. Каразінські технології і створений ними дендропарк ідеально підходять для таких дослі­джень. Крім цього, родина краснокутських біологів розробила методи перетворення на квітучий сад малопридатних для землеробства яруг і балок. Саме у такій місцевості вони й виплекали свою оазу.

Острів надії

Дерева ж у самому дендропарку, як люди, мають власну історію. Тут, наприклад, є гігантський сріблястий клен, що живе в Основинцях з 1805 року. Його привезли і посадили канадці, запрошені на відкриття харківського університету. Тепер таких дерев в Україні чимало, і всі вони корінням звідси. Поруч — дивовижна гнучка ліана. «Прибула» красуня приблизно у той же час з Америки. Трохи осторонь — сибірська ялина, гінкго, модрина, буки. У пошуках нових рослин Каразіни об’їздили всю Америку та Європу. А насіння акації, наприклад, виписали з самого Версалю одразу після того, як його привіз з американського континенту садівник короля Людовіка. До того часу це дерево в Україні не росло.

Краснокутський дендропарк також називають одним із найцікавіших зразків садово–паркового мистецтва, бо він має дивовижну архітектурну композицію: тінисті алеї, тераси, альтанки, цілющі джерела і мальовничі ставки. Посеред одного з них загубився острів Закоханих, який часто відвідують молодята перед вінчанням. Потрапити на нього можна лише через ажурний місток, що піднімається вгору одразу після того, як пара ступає на землю. За місцевим повір’ям, відірваність від мирської суєти і казкова природа додають коханню нового імпульсу і заряд позитивної енергії на все життя. «Працює» на цю ідею і старий, ще каразінський гінкго, що має репутацію дерева щастя: обнімеш це диво природи, — і вважай, що схопив удачу за хвіст. Саме завдяки цій незбагненній магії природи сюди не заростають людські стежки.

Давня і ще давніша історії

Із занепадом Краснокутського дендропарку неможливо змиритися і тому, що він розташований у місці ще давнішої історичної пам’ятки. Каразіни заклали свій парк неподалік від саду, який був посаджений ченцями Петропавлівського монастиря. Його ще в 1654 році збудували козаки Корсунського полку після битви під Берестечком. Свята обитель проіснувала під Красним Кутом ціле століття, виконуючи, крім усього, ще й роль надійної фортеці. Взяти її штурмом не вдалося жодному завойовнику, хоча навколишні містечка неабияк потерпали від ворожих набігів.

Але те , що не зробили «бусурмани», здійснила Катерина ІІ: монастир за її наказом був знищений дощенту, але при цьому він… не перестав існувати. І донині збереглася його підземна частина — майже десятикілометровий лабіринт, що має три виходи. Йдеться про серйозну інженерну споруду, викладену цеглою. Вона була потрібна ченцям не лише для усамітненого богослужіння, а й для того, аби відсилати гінців по допомогу під час нападу ворогів.

Цікаво, що ця унікальна історична пам’ятка й понині не вивчена. Чернечі могили, культові атрибути, а за деякою інформацією, і багата бібліотека — все сховане від людського ока за металевою брамою з великим замком. Багаторічний хранитель дендропарку Віктор Кібкало казав, що їх замовили у Харківському інституті металів якраз для того, аби унікальні раритети не розтягли чорні археологи. Про те ж, щоб дослідити історичну пам’ятку і відкрити в її стінах музей, на жаль, поки що взагалі не йдеться. А між тим, поєднання атрибутів героїчної минувшини з чудовим природним ландшафтом дендропарку могли б стати основою популярного туристичного маршруту, на які Харківщина й понині не надто багата.

До речі

Під землями каразінського саду залягають чималі поклади залізної руди, тому всі джерела, які тут є, мають цілющі властивості мінеральних вод відомого Залізноводська. Проте цінна з комерційної точки зору «мінералка» тут просто стікає у землю.

Довідка

На початку ХІХ століття на Слобожанщині сталися одразу дві знакові події. Завдяки невгамовному ентузіазму Василя Каразіна у Харкові відкрили перший у Східній Україні університет. А за сто кілометрів від губернського центру його брат Іван заклав першу алею Краснокутського дендропарку. Про значення нового навчального закладу в розвитку вітчизняної науки та освіти вже біль–менш відомо. Водночас мало хто знає про те, що саме каразінська оаза стала колискою для 52 видів дерев, які з’явилися в Україні вперше. Тобто саме звідси розійшлися по всіх губерніях червоний та канадський клени, чорна та червона ялини, каштани, канадська і бальзамічна тополі, кизил, маслини, обліпиха, платан. Саме тут був створений один із найперших і найвідоміших вітчизняних центрів інтродукції та акліматизації цінних декоративних рослин. А заодно — величезний плодорозсадник, з якого розрослися по всій Слобожанщині квітучі фруктові сади. Тільки яблук та запашних груш у Каразіних було по 200 сортів. А ще 100 сортів слив, 70 — вишні, 20 винограду.

Цікаво, що свої саджанці дослідники охоче продавали за низькими цінами, а то й просто роздарювали місцевим селянам, перетворюючи тим самим Краснокутщину на один великий квітучий сад. Вони також безоплатно посадили на Слобожанщині не один ліс. Збереглася навіть легенда про те, що Іван Іванович любив переодягатися у робочий одяг, брав з собою насіння улюблених ялин і просто розкидав їх на території Основинців.

 
Автор

Природа України – це спроба створити унікальний інтернет-ресурс, який би став епіцентром інформаційного середовища у сфері охорони природи та екології; виконував би роль головного новинарного та енциклопедичного джерела для всіх, хто небайдужий до своєї рідної української природи та землі; об’єднав би усіх зацікавлених та задіяних у сфері охорони довкілля у своєрідну соціальну мережу та став би осередком проведення всеукраїнських кампаній на захист природи ...далі


Приєднуйтесь!