Перлина подонцов’я

Сіверський ДонецьПрисвячується світлій пам’яті Олександра Кондратенка

Игорь рече: «О Донче! Не мало ти величия, лелъявшу князя на влънахь, стлавшу ему зелъену траву на своих сребреных брезъехь, одъвавшу его теплыми мъглами подъ сънию зелену древу. Стрежаше е гоголем на водъ, чаицами на струяхъ, чрьнядьми на ветръхъ».

«Слово о полку Ігоревім»

Сходом України несе свої води Сіверський Донець – найбільша права притока Дона. Донець або Сіргіс, як його називали давні греки, врізається глибоко в степ зеленими лісами та вологими луками та болотами. Від того як приазовські степи перестали бути Диким полем, в інтересах промислового розвитку екосистеми Східної України зазнали потужного удару. Головна причина цього – вугілля. В пошуках чорного золота майже суцільно виникали розробки та великі населені пункти біля них, а природа необоротно деградувала. Дісталося й Подонцов`ю. Будівництво Червонооскільського водосховища на р. Оскол (ліва притока Донця) змінило гідрорежим середньої течії ріки, а промислові підприємства розташовані як на ньому (Лисичанськ), так і його притоках (Слов’янськ та інші) призводять до постійного забруднення вод. Втім, в середній течії Донця збереглися просто дивовижні місця: величні листяні ліси та степи на крейдяних виходах, оксамитові заплави та луки.

Такими вони дійшли до нас з сивої давнини, про що нагадують численні пам’ятки історії так культури. Усе це завдяки зусиллям місцевих патріотів було збережено шляхом створення Національного природного парку «Святі гори».

Наразі парк займає площу 40448 га в межах Слов’янського, Краснолиманського і Артемівського районів Донецької області. Парк був створений у 1997 р. і одразу ж заслужив звання зеленої перлини Донбасу. Наразі Святогір`я являє один з найпотужніших центрів біологічного різноманіття на сході України. В цьому нарисі ми зупинимось не тільки на характеристиці території парку, за необхідності зазирнемо і на прилеглі місцевості, щоб осягнути неповторність регіону в контексті загальних природних та історичних процесів.

Природні умови

Територія парка розташована в межах степової зони. Правобережжя Донця являє собою високе лесове Придонецьке плато з слабко хвилястим, гривастим, яружно-балочним рельєфом. (найвища точка досягає 232,7 м. н. р. м.). Лівобережжя представляє заплавну рівнину на якій чітко простежується серія надзаплавних акумулятивних (складених річковими наносами) терас. Однією з таких терас є піщана борова тераса, що сформувалася на льодовикових пісках. Загалом сучасні форми рельєфу утворилися внаслідок перекривання покладів докембрію, палеозою, мезозою та кайнозою алювіальними відкладання четвертинного матеріалу післяльодовиковим Донцем та еоловими (вітряними) наносами. Місцями давні відклади виходять на поверхню. Крейдяний масив вздовж Дінця, що дав назву місцевості, а згодом і парку, являє собою поклади крейдяного періоду Мезозою. Разом з вкрапленнями кременю в товщі крейди трапляються рештки давніх морських тварин-наприклад головоногих молюсків белемнітів. Поклади ж солі, що тягнуться від Слов’янська до Артемівська (Бахмута), утворилися під час відступу морського басейну в пермському періоді Палеозою. Тоді в умовах посушливого клімату на півночі Донеччини утворилося мілководдя, схоже на сучасний Сиваш, що сприяло відкладанню солей.

В часи Риського зледеніння потужні льодовикові язики спускалися Дніпром та Доном. внаслідок чого в міжріччі цих річок сформувалися екосистеми тундростепу, які населювали тварини так званої мамутової фауни. Серед них найбільш відомим є власне мамут, крім цього назвемо шерстистого носорога, первісного зубра.

З початком Голоцену (X тис. до н. е.) починається наступ соснових лісів. Тундростеп відступає на північ, замінюючись на більш вологу тундру. З території Подонцов`я та України загалом зникає мамутова фауна. Натомість поширюються лісові види, такі як шляхетний олень. Приблизно в VI тис. до н. е. починається вологіший період Голоцену – атлантичний. В цей час на Україну просуваються листяні ліси. Лісові біоми навіть експансують на південь до Азовського моря, відтісняючи степові комплекси. Вважається, що саме в цей час листяні ліси витіснили сонові на найбільш бідні прируслові піски та крейдяні виходи. На останніх навіть утворилася особлива форма звичайної сосни – сосна крейдяна. В наступному періоді Голоцену – суббореальному (2500-500 рр. до н. е.), клімат стає сухішим. Це викликає наступ степової зони на північ; листяні ліси зберігаються лишень вздовж Донця. З 500 р. до н. е. і до нашого часу триває прохолодний та вологий період – субаталантичний. В цей час внаслідок взаємодії степових та лісових комплексів формуються лісостепові угруповання, що зеленим коридором супроводжують життєдайні води Сіверського Донця. Екосистеми краю підпадають під трансформуючий вплив людської діяльності, що прогресує. Наразі кліматичні умови Подонцов`я характеризуються помірною зволоженістю повітря, великою кількістю сонячних днів, значними тепловими ресурсами.

Крок за кроком…

На території парку збереглося понад 129 пам’яток археології; численними є історико-культурні об’єкти та місцевості пов’язані з важливими історичними подіями. Усе це дозволяє нам прослідкувати історію заселення краю. Освоєння людиною басейну Донця розпочалося в Плейстоцені після відступу Дніпровського (Риського) льодовика. Так, в урочищі Миньків яр відомі поселення палеоліту та мезоліту. Мезолітичні городища відомі також в околицях сіл Іллічівка та Підпісочне. На територіях сходу України сформувалася одна з перших неолітичних культур Європи: Дніпровсько-Донецька (V-III тис. до н. е.), в добу ж міді тутешніми краями заволоділи носії Середньостогівської археологічної культури п. п. ІV-поч. ІІІ тис. до н. е., що як вважається одомашнили дикого коня – тарпана. В кінці ІІІ тис. в степу формується модель господарювання з домінуванням екстенсивного скотарства з використанням великих просторів як пасовищ, невід’ємно пов’язане з мобільним способом життя, що не завдавав шкоди степовим комплексам, навпаки сприяв їх стійкості. В добу бронзи йому слідували (ІІІ–поч. І тис. до н. е.) послідовно змінюючи одна одну культури: ямна, катакомбна, кола Бабине (колишня назва – багатопружкової кераміки), зрубна, Сабатинівська, Білозерська. Значну роль у послідовній трансформації культур відігравали зв’язки з кавказькими металургійними центрами, що не тільки постачали металічні вироби, а й призвели до формування Донецького металургійного центру (зрубна культура, околиці. с. Кленове). З початком доби заліза край потрапляє в залежність від скіфів. Саме в цей час Геродот у описі Скіфії згадує про Сіргіс. Тутешні племена тяжіли до землеробства. На багатошаровому пам’ятнику Видилиха, що знаходиться в межах парку біля основи крейдяного хребта, на заплаві знайдено сліди перебування палеолітичної, неолітичної, зрубної та інших культур.

Загалом у Подонцов`ї культури бронзи протрималися дуже довго, аж до VIII ст. до н. е. В V-ІХ ст. Східна Україна стає коридором великого переселення народів. На захід мігрують племена кочівників: аварів, болгар, угорців. З лісових районів по південній межі Лісостепу та долинах великих степових річок розселюються племена східних слов’ян-антів. Археологічно перебування антів зафіксовано у невеликих неукріплених поселеннях пеньківської культури, що як вважають була знищена нашестям войовничих аварів. На території парку пенківське поселення відоме в ур. Видилиха на заплаві Донця.

Слідом за аварами у донецькі степи просуваються болгарські та аланські племена з басейну Волги та Дону. На основі цієї людності під началом хазар формується політична спільнота – Хазарський каганат, археологічним відображенням якого є Салтово-Маяцька культура. Салтово-Маяцька культура залишила до нашого часу в Подонцов`ї п`ять величних городищ: Маяцьке, Сідоровське, Тетянівське, Святогірське, та Теплинське. Власне це були перші у степовій зоні міста. Площа їх укріпленої частини сягала 15-20 га.

Салтово-Маяцькі міста розташовані по північному кордону каганату, як наприклад Верхньосалтівське городище (неподалік Харкова) для оборони від слов’ян мали оборонні стіни з тесаного каменя. Міста ж середнього Подонцов`я, як наприклад розташоване на верхівці крейдяного хребта Теплинське городище, оборонних стін не мали, це були розвинені господарські центри. Теплинське городище мало розвинений посад, що спускався до Донця. і використовувався як місце зимівлі кочівників з їх стадами. В розкопках посаду археологами Донецького краєзнавчого музею знайдено кістки верблюда. віслюка, корів, та коней.

Ці городища продовжують існувати при наступних кочівних народах, що просуваються в Приазовські степи: печенігів та половців. Так з ХІ ст. степом повністю заволоділи половці. Проте численні народи: алани, яси, хазари, гузи та косоги продовжували складати основну масу населення міст Подонцов`я, що в цей час називалися Шарукань, Сугрів та Балин (що пов’язують з Теплинським, Сидорівським та Маяцьким городищами відповідно). Намагаючись захистити порубіжжя Русі від спустошливих половецьких набігів, руські князі часто збирали війська та вирушали в степ громити половецькі стани. Особливий жах половцям вселяв енергійний князь Володимир Мономах. Перемоги русів затьмарила нищівна поразка Новогород-Сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 р. Втім, завдяки цьому походу до нас дійшло «Слово о полку Ігоревім» де досить детально описано живий світ Подонцов`я. Адже як вважають деякі дослідники військо Ігоря переходило Донець по тому самому бороду, біля якого 400 років потому виникне загальновідомий Святогірський монастир. Є також версія, що битва Ігоря з половцями відбулася біля природних карстових соляних озер біля сучасного Слов’янська на р. Сюурлій (Казенний Торець).

Після поразки на Калці та завоювання Русі монголами, спустошливі набіги останніх роблять будь-які стаціонарні поселення в Пoдонцов`ї неможливими, а тутешня природа поступово заліковує сліди господарської діяльності.

Новий подих

Тутешня місцевість знову освоюватись лише у XVIст. В цей час Московська держава, що набула міцності починає укріплювати свої південні кордони. З 1571 року засновується сторожова служба, а по кордону будуються засічні лінії. Влаштовуються завали дерев та лінія сторож, що мають попереджати про вторгнення татар. Лінія включала пости: Белгородський – Валуйський – Коломакський – Ізюмський – Бахмутський – Айдарський. Для обслуговування цих рубежів активно використовувались войовничі вихідці з Литви.

Власне топонім «Святі Гори» вперше фігурує в праці «Большому Чертежу» С. Герберштейна складеному в 1526 р. Він же фігурує на карті 1536 р. Герберштейн повідомляє, що московський цар тримає на караулі біля перевозу у Святих Гір військову сторожу. Як вважається вже на початку XVII ст. в товщі крейдяних скель виник печерний монастир, монахи якого поєднували служіння з військовою справою.

Святі гориОдночасно з цим поступове переселення українських селян та козаків на Слобожанщину, що особливо посилилося в XVII ст., призвело до виникнення в басейні Донця козацьких поселень. Так, українці розвідавши поклади солі у сучасних Артемівська та Слов’янська, зводили невеличкі укріплення та протягом літнього сезону варили тут сіль. Колоністи з заснованих Чугуєва, Змієва, Ізюму поступово просуваються на схід. Російський уряд в 1645 р. влаштовує в районі соляних озер невеличкий острожок, що став початком фортеці Тор (згодом Слов’янськ). Взагалі ж першим з сучасних міст Донеччини став Бахмут (згодом Артемівськ). Розвиток солеваріння викликає серйозні екологічні наслідки. Вирубка лісів по Донцю, яку намагався припинити своїми наказами Петро І, в часи Катерини ІІ, що передала їх в повне розпорядження місцевим поміщикам, набули катастрофічних масштабів. Лісистість долини річки різко знизилась, на місці лісів запанували степи. На літографіях, що зображають види Святогірського монастиря ми бачимо реліктові крейдяні бори на схилах правого берега Донця. Втім, вже в XVIII їх було маже повністю вирубано. Натомість розвинулися вторинні листяні ліси, завезено інтродуцент – скумпію. Ця рослина листя якої використовувалося для виділки шкір, навіть експортувалося під назвою «Святогірський лист». Екологічні ж наслідки її експансії –заростання ділянок степу на крейдяних виходах та блокада самопоновлення крейдяних борів. Власне м. Святогірськ (до недавнього часу носив назву Слов`яногірськ), де розташована контора Національного природного парку «Святі Гори» виник в 70-х роках XVIII ст., як селище Банне (на однойменному озері-стариці) в угіддях тодішнього володаря цих місць Григорія Потьомкіна. До революції розкішний палац Потьомкіна прикрашав верхівку одної з крейдяних гір навпроти Банного. В ХІХ ст. тут також остаточно сформувався комплекс Святогірського Успенського монастиря, найдавніший храм якого – Микильську церкву на крейдяній горі (візитну картку сучасного Святогір`я) датують XVIIст. Вважають, що її було збудовано після того як обвалилося склепіння її попередниці вирубаної в товщі скелі. До революції монастир став землевласником усіх прилеглих земель і вів активне багатопрофільне господарство. В радянський час за ініціативою Ф. Артема (Сергійова) було вирішено створювати будинки відпочинку для робітників Донбасу. Отже, з 20-х років минулого століття Святогір`я перетворюється на курортну місцевість. В будівлях монастиря відкривають будинок відпочинку, а на одній з верхівок крейдяних скель скульптор Іван Кавалерідзе зводить на честь трагічно загиблого Артема його скульптуру. Зауважимо, що наразі Святогір`я являє собою той рідкісний приклад, коли пам’ятки храмової архітектури майже в повному обсязі збереглися поряд з пам’ятками радянського часу.

У битвах за Донбас

Глибокий слід в тутешніх ландшафтах залишила Велика Вітчизняна війна. Саме Святогір`ю судилося стати ареною однієїз найзапекліших битв за Донбас. Ще в перших числах лютого 1943 р. війська Воронезького фронту форсували Сіверський Донець в районі сел. Банне. На заплаві було насипано дамбу, яка вела до моста на довбнях, по якому з 3-го лютого техніка переправилась в урочище Миньків яр. Дамбу та деякі з цих довбень ще й досі можна оглянути на території парку) Звільнено Слов’янськ та Ізюм, розпочато наступ на Дніпропетровськ. Проте німці нанесли потужний контрудар та з великими втратами відкинули радянські війська за Донець. В районі переправи у Богородичного відступ прикривали кілька танків. Переказують, що вже не маючи можливості переправитись танкісти вели свої машини на таран чи топили їх в річці. Згодом німці створили по правому берегу річки міцні польові укріплення (сліди їх і сьогодні можна побачити мандруючи тутешніми лісами). Повторне форсування Донця почалося в районі с. Богородичне 17 липня, з метою відволікти німецькі сили з району Курської дуги, де тривала найзапекліша битва Другої Світової.

В результаті було захоплено невеличкий плацдарм в районі с. Долина. Бої набули затяжного та кровопролитного характеру. Командуючий групою армій «Південь» фельдмаршал Е. Манштейн зокрема пише: «На ділянці 1-ї танкової армії супротивнику вдалося форсувати Донець на південний схід від Ізюму в смузі 30 км. Але завдяки введенню в бій обох дивізій 24 танкового корпусу, що підійшли з Харкова, ми зупинили подальше просування ворога південніше ріки». Проте, саме 17 липня за наказом Гітлера операція «Цитадель» (ворожий наступ на Курськ) була зупинена, командування групи армій «Південь» знімає танкові сили з цього напрямку та направляє на Донбас. Ослаблення німців під Курськом дало можливість радянським військам нанести успішні контрудари та розвинути наступ на Харків, та далі до Дніпра. Завдяки такому розвитку подій ворог в свою чергу не зміг сконцентрувати достатньо сил, щоб ліквідувати радянський плацдарм на Донці, натомість вимушений був перекидати сили, для створення неперервного фронту перед Полтавою. 22 серпня 1-ша гвардійська армія Воронезького фронту знов наступає з Долининського плацдарму. Наступ було відбито, але за свідченням Манштейна і німецькі сили виснажились. Вже 6 вересня частини 1-ї гвардійської армії повторно і остаточно звільняють Слов’янськ. Після екстреної наради в вінницькому Вервольфі Гітлер 15 вересня віддає наказ групі армій «Південь» відходити на Дніпровський рубіж оборони. Бої що тривали за Донець з лютого до вересня 1943 року та унесли життя понад 88 тис. радянських солдат нарешті урвалися…

Пам’ятками буремних військових подій залишилися братські кладовища в усіх навколишніх селах, та меморіальний комплекс поблизу пам’ятника Артему.

Рослинність та флора

Якою ж є природа цього є сучасна куточка України, якому судилося пережити стільки подій? Ландшафт Святогір`я формують високий правий берег Донця – власне крейдяні гори, що мають висоту до 180 м над рікою. Подекуди тут ще збереглися реліктові фрагменти заростей крейдяної сосни, що охороняється Червоною книгою, а її угруповання Зеленою книгою України. Натомість головним чином присутні вторинні листяні ліси за переважання ясена та клена гостролистого. Значною є також участь липи серцелистої. Подібні ліси носять назву пакленових дібров. Дуби трапляються окремими старими екземплярами. Спостерігається поступове зниження вологості в напрямку від підошви крейдяних гір, що під час розливів затоплюється Донцем, до верхівок крейдяного хребта. В найвологіших прируслових ділянках правого берега зростають сіріючі тополі, верби та вільха. В умовах листяного лісу в чагарниковому ярусі зустрічаються бруслини європейська та бородавчаста, свідина криваво-червона, ліщина та глід псевдокривочашечковий. В трав’янистому ярусі схилів зростають як широко поширені неморальні види: копитень європейський, фіалка дивна, маренка запашна, зірчатка ланцетна та шоломниця висока, так і такі специфічні для Сходу, як ясенець голостовпчиковий та ластовень виткий. З ефемероїдів, тобто ранньоквітучих багаторічників, представлені квітучі блакитними квітами проліски сибірські, жовтими китицями – рясти Маршала та витончені біло-фіолетові шафрани сітчасті. Перші дві рослини охороняються Червоним списком Донецької області, а третя Червоною книгою України.

З-за знищення місць зростання, а також варварського знищення на продаж популяції цих видів перебувають в загрозливому стані. В травні квітують білі дзвоники конвалії, що також охороняється на Донеччині. Вздовж людських троп на збитих ділянках зрідка трапляються невеликі локалітети червонокнижної орхідеї – коручки чемерникової. По найбільш сухих верхівках схилів на місцях де ліс зведено панують степові угруповання з домінуванням червонокнижної ковили волосистої. Тут також трапляється цілий комплекс видів, характерних для крейдяного субстрату. Особливе різноманіття степових видів-кретофілів (рослин, що полюбляють крейду) спостерігається на відкритих схилах у С. Богородичне та крейдяних відслоненнях поблизу сіл Сідорове та Пришиб (що не входять до складу парку). Саме тут поширено цілий ряд рідкісних та вузько ареальних видів рослин з яких шоломниця крейдяна, ранник крейдяний, полин суцільно білий, гісоп крейдяний, дрік донський та дворядник крейдяний занесено до Червоної книги України.

Ранник та гісоп є піонерами заростання відкритих крейдяних товщ. В природі вони утворюються внаслідок обвалів схилів і займають незначну площу. Слідом за піонерами сюди поширюється цілий комплекс кретофілів. Велике занепокоєння викликає тенденція до заміщення ділянок кретофільних степів активно наступаючим видом-інтродуцентом – скумпією. Зауважимо, що в умовах відносно світлих крейдяних борів весь комплекс степових видів-кретофілів підтримується краще ніж в умовах наступу листяних порід.

На противагу правому берегу – лівий є низинним. В його заплавній частині поєднуються комплекси первинної прибережно-водної рослинності та заплавного лісу з вторинним елементом – заплавними луками. Дані комплекси репрезентують чи не найбільше флористичне різноманіття у парку загалом. Значною є участь рідкісних видів та рослинних угруповань. Водна рослинність р. Сіверський Донець, що має швидку течію представлена в основному на тихих заводях та вздовж берегів. Тут, та на численних старицях, панують зеленокнижні асоціації сальвінії плаваючої (охороняється Червоною книгою), глечиків жовтих та латаття білого. Типовими водними рослинами є різуха велика, рдесник вузлуватий, стрілолист, по берегах зростають частуха подорожникові та куга озерна. На вологих мулистих пісках ріки, що звільняються з під води під час літнього спаду води, інколи можна зустріти рідкісний вид – дихостиліс Мікелі. Великим різноманіттям барв відрізняються вологі заплавні луки: волошки, дивина, гвоздики, холодки додають їм неповторності. Справжньою окрасою цих лук є квітуючи навесні тюльпан дібровний та рябчик малий, а також на початку літа орхідеї: зозулинці болотяний та клопоносний. Усі ці рослини занесені до Червоної книги України.

Окремої характеристики заслуговують заплавні ліси парку вони представлені головним чином дібровами, вік яких досягає 280-300 років. Окремі екземпляри дуба мають вік 400-600 років. Разом з дубом зростають інші види листяних дерев. В травостоях панують конвалія травнева, розхідник плющовидний, яглиця та кропива дводомна. Навесні такі ліси розсвічуються барвами ефемероїдів: анемони жовтецевої, рясти Галлера та Маршала, фіалок, пшінки весняної та проліски сибірської.

Вище розташовані піщані надзаплавні тераси, що до війни були порослі окремими невеличкими березовими колками, чорновільшанниками та сосновими лісками, до яких з півночі підходив зональний елемент – типчаково-ковилові степи. Після війни ж на місці степів та поряд з колками було насаджено монокультури сосни. Вихідні комплекси виявилися вписаними в загальний лісовий масив та виступили центрами розповсюдження рідкісних видів по штучному лісовому масиву. Так тут поширено червонокнижні півники борові та сон лучний.

Загалом флора Святогір`я включає більш ніж 1008 видів рослин, 48 з них занесено до Червоної книги України, 15 до Європейського Червоного списку, 67 є регіонально-рідкісними та охороняються на території Донецької області. У межах території НПП виявлено 43 асоціації , які занесено до Зеленої книги України.

Окремо хотілось би зупинитися і на таємничому світі грибів. Буквально кожен рік їх вивчення призводить до нових дивовижних знахідок. Так в заплавному лісі було виявлено червонокнижну гріфіолу зонтичну. Наразі відомо більше 40-ка видів макроміцетів (макроскопічних грибів з плодовими тілами) серед яких лангерманія велетенська, білий гриб, красноголовець червоний, та білий, підберезники. моховики, поплавці, парасольки, печериці, зірковики та трутовики. Цікаво, що поряд з кретофільним комплексом рослин існує і відповідний комплекс видів грибів.

Зовсім загадковим і майже не пізнаним є світ водоростей Подонцов`я. Втім, відповідні дослідження вже розпочаті та дали попередні результати. Окрім широко поширених тут ґрунтових та аерофітних водоростей вдалося вивити також макроскопічні, як наприклад хару.

Тваринний світ

В умовах охоронного режиму парку (а найбільш цінні його куточки мають статус абсолютної заповідності) склалися умови сприятливі для збереження усього комплексу фауни Подонцов`я. Світ безхребетних парку є неозорим та недостатньо вивченим, але можна сказати, що завдяки збереженню природного гідрологічного режиму ту далося зберегти багатьох представників, що зникли з інших районів Донеччини. Великим різноманіттям рідкісних видів комах вирізняються степові ділянки. Відвідуючи їх неможливо не зіткнутися з богомолами (охороняються на Донеччині), сколією степовою чи бджолою-теслею фіолетовою (Червона книга України).

В водах Сіверського Донця та численних стариць збереглося 40 видів риб, серед яких вирезуб та ялець Данилевського занесені до Червоної книги України.

На відрізку ріки в межах Святогір`я можна зустріти й іншу червонокнижну водну тварину, що останнім часом є дуже рідкісною – міногу українську. Вологі умови долини Сів. Донця сприяють різноманіттю амфібій: тут зустрічається 9 видів. Серед них кумка звичайна, часничниця, деревна жаба, зелені жаби, а також гостроморда та трав’яна жаби. Зустрічаються ропухи сіра та зелена, звичайний та гребінчастий тритони. З плазунів звичайними є вужі, червонокнижна мідянка, болотяна черепаха та прудка ящірка. Рідкісна різнокольорова ящурка представлена лише окремими ізольованими популяціями. На території парку трапляється специфічний підвид гадюки – суцільно чорна гадюка Нікольського.

Чи не найбільше видове різноманіття з хребетних тварин мають на території парку птахи – більше 200 видів. Особливу цінність становлять популяції денних хижих. саме цій групі птахів колись було задано важких втрат організованою проти них компанією. Наразі на території парку гніздують яструб великий, канюк, підсоколик малий, осоїд, орлан-білохвіст та орел-карлик.

Регулярно фіксуються змієїд, могильник, лунь польовий. На крейдяних обривах зрідка гніздує один з найрідкісніших птахів –степовий боривітер.

Надзвичайно сприятливі умови парку для коловодних та водоплавних птахів. Тут щороку гніздиться 10-20 пар сірого журавля, в заповідній зоні «болото Мартиненкові» існує велика колонія сірої чаплі. По старицях гніздують крижень, чирок-тріскунок, лиска, сіра гуска, лебідь-шипун, водяна курочка та бугайчик.

Святогір`я населяє 54 види звірів, серед яких горностай, видра та борсук, занесені до Червоної книги України. В басейні Сіверського Дінця ще донедавна зустрічався дуже давній звір – хохуля. Цю дуже рідкісну тварину згубили зарегулювання водотоків та переслідування з-за цінного хутра.

Проте на території парку все ще лишаються стариці придатні для повторного заселення хохулі. Багата та різноманітна фауна рукокрилих, гризунів та комахоїдних.

Замість післямови

Навіть короткий огляд дозволяє зрозуміти наскільки важливим є зберегти недоторканість унікального комплексу Святогір`я. Втім функціонування Національного парку задовольняє далеко не всіх. Так, Святогірська Успенська лавра (з 2003 р.) спить та бачить відрізати від парку 53 га території цінної рослинності крейдяних виходів для задоволення своїх господарчих потреб. Ці ж самі степові комплекси останнім часом зазнають тотальної експансії інтродуцента скумпії, що загрожує існуванню ценопопуляцій багатьох рідкісних та ендемічних видів. В процесі створення Національного парку не вдалося погодити з землекористувачами включення до нього територій крейдяних схилів вкритих степовою рослинністю, наприклад Богородичанських схилів, що слугують місцем поширення багатьох рідкісних видів. Наразі ці цінні природні об’єкти ніякого охоронного статусу не мають. Негативною є також тенденція, коли лише частина земель знову створеного Національного парку передається йому із вилученням в землекористувача. Це призводить до того, що вивчення природних процесів та заповідний режим розповсюджуються тільки на цю територію. уся ж інша продовжує використовуватися для лісозаготівлі. Втім, незважаючи ні на що НПП «Святі Гори» існує. Приємно відмітити, що він вже є не єдиним на Сіверському Донці, адже у 2005 році в межах Харківщини з’явився ще один Національний парк – Гомольшанський.

Автор висловлює глибоку подяку В. Дьякову., С. Шапаренку, С. Тріскібі, І. Полохіній, Д. Іноземцевій, Д. Пилипенко, О. Перваку, А. Шамраю, Г. Заворотній та усім співробітникам Слов’янського краєзнавчого та Донецького історичного музею.

Вперше опубліковано: «Країна Знань». – № 6, 2006 р. – С. 38-40 (частина перша), «Країна Знань». – № 7, 2006 р. – С. 44-47 (частина друга);

Молодший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки музею «Київська фортеця» Парнікоза Іван

Джерело: pryroda.in.ua/stepan

Фото: www.photoukraine.com

Автор

Природа України – це спроба створити унікальний інтернет-ресурс, який би став епіцентром інформаційного середовища у сфері охорони природи та екології; виконував би роль головного новинарного та енциклопедичного джерела для всіх, хто небайдужий до своєї рідної української природи та землі; об’єднав би усіх зацікавлених та задіяних у сфері охорони довкілля у своєрідну соціальну мережу та став би осередком проведення всеукраїнських кампаній на захист природи ...далі


Приєднуйтесь!