Лосі: доїти чи вбивати?

Два матеріали про одного з найбільших звірів наших лісів. Перший – про те, як у Росії їх вивчають та розводять, другий – про те, як в Україні їх вбивають і оголошують шкідниками…

Корова – добре, а лосиця - краще?

Лосине молоко зцілює від недуг та дарує молодість

Споконвіку людина шукає шляхів до міцного здоров’я, довголіття, вічної молодості. Відображено це навіть у казках; пригадаймо хоча б “Горбоконик” де описано спроби омолодитися у кип’яченому молоці. Казка казкою, але зцілення від багатьох тяжких недуг і продовження молодості нині цілком може подарувати людям молоко лосиць. І в цьому вже знають толк російські фермери, вчені, зокрема – кандидат сільськогосподарських наук, провідний науковий співробітник відділу лосівництва Костромського науково-дослідного інституту сільського господарства (Росія) Микола Васильовичм Соколов, у якого ми взяли інтерв’ю.

– Запам’ятався ваш виступ, Миколо Васильовичу, у місті Біла Церква Київської області на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Екотрофологія. Аспекти продовольчої та харчової безпеки», де ви розповідали про лосівнидцтво та його можливості. Без сумніву, багатьом жителям наших українських сіл, надто фермерам, а ще лісникам, найближчим до дикої природи, також буде цікаво почути про лосівництво, а там, можливо, й собі до нього прилучитись. То що тут їм треба знати, брати до уваги?

Микола Соколов

Микола Соколов

– Передовсім не сприймати лосівництво як справу надто просту, бо тут є як свої переваги, так і складності. Скажімо, одна з вигод утримування одомашнених лосів на лосефермі у тому, що вони цілий рік – у лісі, самі там годуються, а, отже, для них не треба заготовляти корми, витрачатись на це фінансово. Оскільки у лісовому середовищі лосиця в раціоні має до 150, а то й до 350 різних трав, до того ж, екологічно чистих, то, відповідно, й її молоко буде високої якості. Варто врахувати і таке: якщо люди приручили і одомашнили корів, кіз, доять овець, буйволиць, верблюдиць, олениць віками, то лосиць – відносно недавно. Вчені довели: молоко тварин на ранній стадії одомашнення завжди краще за молоко тих же корів і кіз за вмістом білків, жирів, мінеральних компонентів, вітамінів і має високі лікувальні якості. Це безпосередньо стосується і молока лосиць, яке, на відміну від коров’ячого, що починає скисати вже через дві години після доїння, залишається свіжим впродовж семи і більше днів. Тобто має бактеріостатичні й бактерицидні властивості. Його варто споживати для профілактики і лікування хвороб, пов’язаних із радіацією, зокрема лейкозу, для лікування шлунково-кишкових та шкірних захворювань. Воно (до речі, приємне на смак) має бути на столі у військових, спортсменів, ослаблених і літніх людей, в осіб, зайнятих на шкідливому і важкому виробництві. А ще лосяче молоко омолоджує організм, воно корисне для тих, хто страждає на гіпо- та авітаміноз. Із молока лосиць легко робити кисломолочні продукти.

Водночас у використанні молока лосиць є серйозні труднощі. По-перше, це низька продуктивність одомашнених лосиць. Так, за день лосиця у середньому дає 2–3,5 літри молока, рідко – вище як 4–6 літрів, а якщо вже 7 – то це вважається своєрідним рекордом. До цього період доїнь лосиць складає 4–4,5 місяця – з травня по вересень, і надої за цей період у 500 кілограмів вважається становить хорошим результатом. Великою мірою впливає на низьку молочну продуктивність лосиць їхній неприхід на доїння. Звідси висока вартість молока – близько 1500 рублів за літр, а в українських гривнях це майже 400 гривень за літр.

– Надто дорого...

– Раціональні зміни деяких технологій утримання лосиць мають збільшити продуктивність тварин, а, отже, трохи здешевити молоко. Тим більше, що попит на нього, як це показує час, весь час зростає.

– Куди по нього їхати?

– На даний час чи не єдиним реальним постачальником лосячого молока у нас в Росії є Костромська лосеферма. При ній працює санаторій. А єдиним науковим закладом, де вивчають хімічний склад і якість молока, є наш відділ лосівництва. За кордоном роблять спроби отримати і застосувати цінний продукт, але в невеликих кількостях і, як правило, у дрібних приватних господарствах.

– Тобто, російське лосівництво поки що залишається на першому місці за рівнем досягнень і наукових досліджень…

– Лосів у нас ще в сиву давнину намагались одомашнити. Наш час ці потуги помітно прискорив. Бо на тлі збільшення темпів забруднення природного середовища різко зріс інтерес до екологічно чистих продуктів харчування і таких же лікарських засобів. А звідки їх брати? Звичайно ж, із дикої природи... Тож звернули увагу на лосяче молоко. В Росії цей напрямок почав розвиватись із 1934 року, коли професор П. Мантейфель заснував у Істринському лісомисливському господарстві перший лосиний розплідник. У подальшому такі розплідники було створено і в інших місцях. У Велику Вітчизняну війну дослідження було призупинено, але вже 1949 року біолог Євген Павлович Кнорре заснував у Печеро-Іличському заповіднику першу у світі лосеферму. Відтак вже на початку 50-х років стали отримувати лосяче молоко і вивчати його склад. Горьківський науково-дослідний інститут педіатрії отримав авторське свідоцтво на використання молока лосиць під час лікування лейкозу.

Треба сказати, що про серйозні перспективи лісництва вперше публічно було заявлено після аварії 1986 року на Чорнобильській атомній станції, коли вчені надіслали у різні державні установи колективний лист. Бо хотіли допомогти (і знали як!) тим людям, яких було вражено радіацією. В листі наголошувалося, що вченим бажано активізувати дослідження з вивчення складу лосячого молока, яке корисно вживати для профілактики і лікування хвороб, пов’язаних із радіацією.

Варто зазначити, що великий внесок у розвиток лосівництва вніс доктор біологічних наук, професор Української сільськогосподарської академії Олексій Олександрович Салганський. Костромська лосеферма, де він запроваджував у практику свої наукові напрацювання, стала і завдяки йому першою у світі, яка вийшла на виробничий рівень. До слова, вирощені на лосефермі лосенятя продаються далеко за межами Костромської області.

Цілком вірогідно, що невдовзі лосівництво стане звичним і потрібним. І якщо не порятує світ, то багато від чого все ж убереже...

Інтерв’ю вела Галина ПРИХОДЬКО.
На фото автора: Микола СОКОЛОВ
«Селянська правда», березень 2010


А в Україні лосі – це роги на стіні

Поки у Росії лосів вивчають і розводять, у нас вони стали кандидатами до Червоної книги. у 30-ті роки минулого століття їх у нас було всього 50–100 пар. Але наприкінці 1950-х з Росії й Білорусі (там саме започаткували потужні охоронні заходи) лосі до нас просто «повалили». Всередині 1970-х чисельність рогатих красенів в Україні зросла до 17 800 голів. І було так багато, що проводили промислові відстріли – до 7–8 тисяч щороку – і вивозили туші у Фінляндію. Але на чисельності це не позначалося – аж до 1991 року.

А за перші 10 «незалежних» років лосів залишилося лише 4 тис. Та й то – згідно з офіційними даними. «Чи варто цим даним вірити? – запитує доктор біологічних наук, завідувач відділу еволюційно-генетичних основ систематики Інституту зоології ім. Шмальгаузена Сергій Межжерін, – адже чисельність дичини – це показник успішності роботи єгерів, і вони цілком можуть її завищувати. Останніми роками Держкомлісгосп (відповідальний у країні «за звірів») дає дозвіл на відстріл щонайбільше 100 голів і заявляє, що лосів він надійно опікує. Але чисельність цих звірів не зростає. Дозвольте запитати, чому? Де приплід? Де 2 тисячі лосенят, які мають щороку народжуватися від двох тисяч пар? Нехай 30% помруть з природних причин. Але й тоді з кожним роком мало б однаково додаватися 1000–1300 лосів. І за 7 останніх років ми повинні б мати ті ж 17 тисяч – що відповідає так званій ємності природних угідь».

Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко вважає, що причина зниження чисельності лосів – «королівські полювання». Чиновні мисливці дуже люблять красуватися на тлі вбитих тварин, розвішувати по кабінетах опудала й роги. «Як бачу чергове інтерв'ю якого-небудь діяча на тлі гіллястих рогів, так і згадую дослідження психологів, де говориться, що сьогодні полювання стало способом заміщення нереалізованих бажань. Воно й зрозуміло: стрес, якому піддані наші політики й великі бізнесмени, негативно впливає на чоловічу силу, ось і виникає бажання, так сказати, матеріалізувати ті роги, які й так уже незримо витають над їхніми головами», – відверто сміється Борейко.

Наші лісоохоронці вважають лося шкідливим звірем – лісові культури псує, об'їдаючи верхівки й кору. Тому Держкомлісгоп був категорично проти занесення лося до Червоної книги. Єдине, чого вдалося домогтися зоологам, – мораторію на полювання на цю тварину на два роки. Чи допоможе це українським лосям вижити – побачимо.

Джерело: Блог Олега Листопада

 
Автор

Природа України – це спроба створити унікальний інтернет-ресурс, який би став епіцентром інформаційного середовища у сфері охорони природи та екології; виконував би роль головного новинарного та енциклопедичного джерела для всіх, хто небайдужий до своєї рідної української природи та землі; об’єднав би усіх зацікавлених та задіяних у сфері охорони довкілля у своєрідну соціальну мережу та став би осередком проведення всеукраїнських кампаній на захист природи ...далі


Приєднуйтесь!