Всесвітній фонд дикої природи (WWF) відніс Карпати, розташовані на території семи країн, до 200 найважливіших в екологічному і природоохоронному аспекті регіонів світу. Отже, охорона природи та збереження екологічного балансу в цій гірській системі набуває міжнародної ваги.
Процес приватизації, який, на жаль, проходить у нашій країні без достатнього законодавчого, юридичного та соціально-економічного обґрунтування, зачепив не лише різні категорії земельного фонду — орні землі і пасовища, ліси і водні угіддя, землі, придатні для будівництва тощо, але й природно-заповідні території національних парків, які є загальнонаціональним природним багатством. Намагання незаконного захоплення заповідних угідь спостерігалися в Шацькому національному природному парку (38830 га) на Волині. В національному природному парку «Гуцульщина» в Карпатах (34000 га) були спроби приватизувати заповідне урочище «Дубки» площею 100 га. На землях геологічної пам’ятки природи «Міська гора» в Косові побудовано ресторанно-готельний комплекс. Про ці та інші подібні випадки, не раз писалось у пресі, зокрема і на шпальтах «Дзеркала тижня». Сьогодні під загрозою приватизації опинилися окремі ділянки в національному парку «Синевир» (40400 га) у Закарпатті.
Коли в 1860-х рр. американська географічна експедиція виявила в Єлловстонській долині унікальні явища природи — систему гейзерів та надзвичайної краси природні лісові ландшафти, всі її учасники одностайно висловили думку, що ця природна спадщина повинна належати всьому американському народу. Так, завдяки далекоглядним натуралістам, зародилась ідея національних парків. У 1872 р. був створений перший у світі Єлловстонський національний парк на площі 899104 га. Згодом у США була організована спеціальна служба національних парків (National Parks Service), яка діє й сьогодні, забезпечуючи охорону та менеджмент усіх парків. Незабаром за прикладом США національні парки стали створюватися на всіх континентах. За даними Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), сьогодні у світі налічується понад 3500 національних парків загальною площею чотири мільйони гектарів. Усі вони мають державне підпорядкування, сприяють збереженню природної спадщини, оздоровленню населення, розвитку пізнавального екотуризму. Завдяки такій багатогранній ролі національних парків ідея охорони природи набула у світі широкого визнання і підтримки суспільства.
В Україні тривалий період основною заповідною категорією були природні заповідники, які створювалися для збереження раритетної флори і фауни, але не мали соціального (оздоровчого) значення. Коли ми разом з академіками П.Погребняком, І.Підопічком та іншими вченими порушили у 1970-х рр. питання про те, що в Україні, за прикладом зарубіжних держав, також потрібно створювати національні парки, які б мали і соціальне значення, то дістали відповідь, що під терміном «національний парк» криється поняття «буржуазного націоналізму».
Перший в Україні Карпатський природний парк був організований у Чорногорі в 1980 році на площі 50332 га. Лише після проголошення незалежності України він дістав статус національного природного парку.
У 1993 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про природно-заповідний фонд». У статті 20 цього закону записано: «Національні природні парки (НПП) є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів і об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим законом та іншими актами законодавства України».
Згаданий закон послужив поштовхом для створення широкої мережі НПП та інших заповідних об’єктів. Нині в Україні функціонує 19 НПП, площа яких становить близько 700 тис. га (1,3% території України). Всі об’єкти природно-заповідного фонду мають площу 2 млн. 990 тис. га (близько 5% території держави).
У Закарпатті існують два НПП — «Синевир» (40400 га), який був створений рішенням уряду України в 1989 р. та Ужанський НПП (39159 га), створений на початку 1999 р.
Він є складовою частиною Польсько-Словацько-Українського біосферного резервату (108720 га), який ЮНЕСКО включила до міжнародної мережі біосферних резерватів.
5 червня 2008 р. в Ужанському НПП відбулася зустріч членів профільного комітету Верховної Ради України, екологічних комісій Польського сейму та Словацького парламенту. На ній обговорювалися питання міжнародної співпраці щодо поліпшення екологічного стану в Карпатах, збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, рекреації та туризму. Заступник голови екологічної комісії словацького парламенту з питань сільського господарства, навколишнього середовища та охорони природних ресурсів Тібор Лебоцький повідомив, що в Словаччині різними формами охорони охоплено 30% території. За даними голови комітету з охорони навколишнього природного середовища, натуральних засобів та лісівництва Польського сейму М.Кухчинського, в Польщі ця площа становить близько 20%. Україна, дві третини території якої це степові і лісостепові ландшафти, з природно-географічного погляду відрізняється від сусідніх Польщі і Словаччини, розташованих у лісовій зоні. Але ми повинні зробити відповідний висновок щодо збільшення площі природно-заповідних територій в країні.
НПП «Синевир» розкинувся у верхів’ї річки Теребля, на якій у 50-х роках минулого століття була побудована Теребле-Рікська ГЕС. Ліси парку багато важать для підтримання нормального гідрологічного режиму річки Тереблі та попередження замулення водосховища.
Завдяки мальовничим гірським лісовим ландшафтам ця місцевість здавна використовувалася з рекреаційною і туристичною метою. Особливо привабливим для рекреантів і туристів є найбільше в Карпатах Синевирське озеро, якому народ дав вдалу назву «Морське око». В його дзеркальних водах водиться «королівська» риба форель, яку бойки називають пструг. Такими ж привабливими для туристів у парку є гірські вершини Негровець (1707 м), Стримба (1719 м) та інші.
Різноманітні грунтово-кліматичні та геолого-геоморфологічні умови НПП зумовлюють багатство флори і фауни. На його теренах росте 914 видів судинних рослин (майже третина видів флори Карпат), з яких 45 занесено до Червоної книги України. Тут поширені популяції бурого ведмедя, рисі, дикого кота, вовка, дикої свині та інших хижих звірів і птахів, з яких 41 вид включено до Червоної книги України, а, скажімо, бурий ведмідь, рись, дикий кіт занесені до Європейського червоного списку.
З науково-природничого погляду особливо цінними є рештки букових та хвойно-букових пралісів, що збереглися з польодовикової доби. У 2007 р. Комісія МАБ ЮНЕСКО включила букові праліси Закарпаття та Словаччини до списку культурної і природної спадщини світового значення. Тому їх охорона в межах НПП «Синевир» набуває міжнародної ваги. Через природні ліси парку проходить пан’європейська екологічна мережа, яка поєднує Західні (Чеські, Словацькі і Польські) та Східні (Румунські) Карпати. Тому потрібно зберегти територіальну цілісність НПП, не допустити його розчленування на окремі частини.
НПП «Синевир» цікавий з історико-лісівничого погляду. На Чорній Ріці, що є притокою Тереблі, в 1868 р. австрійський інженер Клаузе збудував греблю для водосховища та сплаву лісу (фото). В 1972 р. вона була реставрована, а в 1976 р. створено оригінальний музей лісу і сплаву, в якому експонуються старі знаряддя лісорубів та відважних бокорашів — плотогонів. У світі є лише два такі музеї — в Канаді та в НПП «Синевир». Мальовничу природу цієї місцевості, народні традиції, побут та звичаї горян яскраво охарактеризував у 30-х роках минулого століття відомий чеський письменник Іван Ольбрахт у соціальному романі «Микола Шугай — розбійник», перекладеному багатьма іноземними мовами, зокрема й українською. Він змалював закарпатського опришка, який «у багатих брав та бідним віддавав». Захоплений гармонією дикої природи письменник писав: «У тиші пралісу ще живе бог землі; він панує над горами і долами, бавиться в гущавині з ведмедями, пестить відбитих від череди корівок і милується трембітами пастухів... Він дмухає на верхів’я дерев, п’є пригорщею джерельну воду, сяє нічним вогнищем на полонинах, колише листя кукурудзяних полів та хитає жовті голівки соняшників...».
У гірському селі Колочава функціонує музей Івана Ольбрахта, який довго тут жив, збираючи відомості про закарпатського опришка Миколу Шугая. Музей відвідує чимало туристів з Чехії, Словаччини та інших країн. Чарівна природа НПП відтворена у віршах закарпатського поета Василя Гренджі-Донського та художніх полотнах закарпатських митців Бохшая, Шолтиса, Манайла. Місцевість, де розташований парк, цікава з етнографічного погляду. Тут живуть бойки, котрі протягом тисячоліття були відірвані від Київської Русі, але зберегли рідну мову, релігію предків, народні традиції, прадавні звичаї. У селах Колочава-Горб та Негровець охороняються пам’ятки сакральної архітектури XVII—XVIII століть.
Попри важливе науково-природниче, історичне та соціальне значення НПП «Синевир» та потребу збереження його як цілісного природного територіального комплексу, Закарпатська обласна рада 12 березня 2008 р. ухвалила таке рішення (№ 514):
1. Внести об’єкт нерухомого майна — Музей лісу і сплаву на Чорній Ріці до переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області;
2. Управлінню з питань майна комунальної власності облдержадміністрації (Діхтяр С.А.) здійснити організаційно-правові заходи щодо прийому нерухомості Музею лісу і сплаву на Чорній Ріці.
На підставі цього рішення Синевирська сільська рада Міжгірського району 20 березня 2008 р. рішенням №15 постановила:
1. Надати юридичну адресу об’єкту спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області Музей лісу і сплаву на Чорній Ріці Міжгірського району села Синевир.
Реалізація таких постанов загрожує приватизацією в майбутньому не лише Музею лісу і сплаву, але й природної перлини Карпат Синевирського озера.
Постанови Закарпатської обласної ради та Синевирської сільської ради викликали обурення працівників НПП «Синевир» та природоохоронців Закарпаття. Дирекція НПП звернулася до Міністерства охорони навколишнього природного середовища з проханням вжити невідкладних заходів щодо передачі об’єкта державної власності — Музею лісу і сплаву — у власність територіальних громад.
Ми повинні пам’ятати, що національні парки — загальнонаціональне природне багатство, необхідне для збереження біологічного різноманіття та оздоровлення не лише нашого, але й майбутніх поколінь. Природні національні багатства ми не лише успадкували від своїх предків, але і позичили у нащадків.
Степан СТОЙКО (професор (Інститут екології Карпат НАН України))
Фото: Ю. ЄРМОЛЕНКО
Popularity: 25%
Переглядів: 1,361
Читайте також:
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
