Чи житимуть Українські Карпати?

Науковців захоплює біорізноманіття Карпат; туристів - величні вершини; лижників - живописні спуски поміж смерек... Забудьте про це. Доволі скоро все це може зникнути.

Облисіння схилів

Карпати здавна славились своїми стрункими смереками і лапатими буками, завдяки яким гори здалеку виглядали, як суцільний зелений килим. В лісах знаходили притулок ведмеді, дикі кабани, хижі птахи та десятки дрібних видів тварин, сотні видів комах і тисячі видів рослин... Зараз цього вже не побачиш. Нинішні схили стають все більше схожими на тіло собаки після бійки: на них повсюдно лисіють величезні вирублені ділянки лісу. Ведмедів лишилось всього кілька особин, кабани – рідкісні гості, а популяції тварин, комах і птахів стрімко скорочуються внаслідок знищення місць їхнього проживання. Масштабні законні (доволі умовно), а фактично протизаконні, вирубки лісів швидко знищують Карпати, і цей ефект прискорюється тим, що вирубки ведуться варварськими способами.

Схили нещадно вирубуються: у величезних масштабах, у неналежних місцях і регресивними способами. Причому з екранів телевізорів чесні очі запевняють нас, що у даному випадку закон не порушується, що все гаразд, і що всі науковці, екологи і туристи даремно хвилюються.

Суцільні чи вибіркові?

Отже, в кінці цього літа автору статті довелось на власні очі спостерігати дуже сумне видовище: лисіють південно-західні схили Чорногорського хребта… Іншого слова, крім „лисіють”, і не підбереш. Жертвами лісорубів стали схили на південний-захід від г. Гутин-Томнатек у напрямку до г. Бребенескул (1227 м). Як з’ясувалося, ця територія підпорядкована Білотисянському лісництву Рахівського лісгоспу. Чим ближче підходити до с. Луги з боку г. Бребенескул (згідно з картою Ген.штабу за 1941р.), тим краще стає чути монотонний звук лісопилки та гуркіт повалених дерев, що падають долу, ламаючи під собою інші, нижчі дерева. Цікаво, на основі яких документів ведеться така грандіозна лісопильна робота, якщо

Закон України „Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” (від 10.02.2000 № 1436-II) забороняє проведення суцільних рубок на пологих схилах ялицево-букового деревостану? Натомість, мали б проводитись „вибіркові вирубки”. Згідно з тим самим законом: „вибіркові рубки - рубки, під час яких періодично вирубується частина дерев перестійного і стиглого віку (при цьому способі рубок ділянка постійно залишається вкритою лісовою рослинністю)”. Як видно на фотографії вгорі, „лисі” масиви на схилах хребта важко назвати „вибірковими” рубками, а молоді зрублені дерева – деревами „перестійного і стиглого віку”… Виникає питання – куди зникає ця деревина? Великі вирублені площі свідчать, що навряд чи вона використовується на особисті потреби маленького лісництва. То куди ж вона йде замість того, щоб рости там, де росла, на правах власності українського народу?

ст.13 Конституції України: „Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу”;

ст. 7 Лісового Кодексу України: „Ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу".

"Молодняк" чи "ненароджений"?

Більш того: на вирублених ділянках відсутній молодняк. Звідки тут знову виросте ліс, якщо на місці знищеного не висадити новий? Як знущання, виглядає невеликий квадратик 50-см ялинок на території лісництва, з табличкою „Розсадник молодняку”: важко уявити, що цих двохсот-трьохсот дерев вистачить навіть на один вирублений схил. Мало того: вирубки ведуться так, ніби у розпорядженні лісорубів – півпланети лісу: нераціонально та неефективно, залишаючи на зрубищах неприбрані дерева… Можна уявити, як здивувалися б країни Західної Європи, побачивши таке марнотратство деревини, адже в їхніх лісах збирається все до останньої гілки. Навряд чи вони повірили б, що Україна дійсно не має грошей, якщо вона дозволяє собі залишати деревину лежати роками (видно по темних затертих зрубах стовбурів) просто неба.

Трактори у лісі

Наступне порушення стосується ст. 9 того ж Закону. З 2005 року вивезення деревини в гірських лісах провадиться лише з використанням колісних та гужових засобів, повітряно-трелювальних установок. А та дорога, що спускається до лісопилки (безпосередньо за с. Луги), має явні сліди тракторної гусені. Використання тракторних засобів є дуже небезпечним для схилів, які складені сланцюватими породами та піщаниками: м’яка шарувата будова сланцю є нестійкою до зсувно-тиснучих рухів тракторної гусені; так само м’яким і нестійким є піщаник. По цій розритій дорозі, десь на півшляху від вершини схилу до лісопилки, починає текти струмок. Він дуже розмиває і без того круті схили дороги, і через рік-другий небезпека обвалів може стати фактом. До цього слід додати, що Земельний Кодекс України (ч.2 ст.52) забороняє діяльність, яка негативно впливає на стан земель рекреаційного призначення, а за Лісовим Кодексом України (ч.2 ст. 3) ліс, а отже і землі, на яких росте цей ліс, має рекреаційне призначення… Висновки робіть самі.
Але що буде, коли навесні цією розритою дорогою потечуть цілі ріки дощової і талої води? Варто згадати події кількарічної давнини, коли через масштабні вирубки на Закарпатських схилах сталися зсуви землі, що забрали багато життів, ставши, таким чином, страшною трагедією українського народу.

Мастило і діти

Ще одна цікава фотографія. Це знімок безіменного струмка, що протікає через згадану лісопилку на околицях с. Луги, і впадає у р. Богдан, а далі - у р. Біла Тиса.
Неважко помітити, наскільки каламутна та засмічена механічним сміттям (колесо, поліетиленові пакети) вода струмка: вона несе за собою відходи виробництва лісопилки, а вже через кілька кілометрів ці відходити потечуть у річці, в якій купаються діти… А в невеликих калюжках обабіч верхньої частини струмка (що тече по зруйнованій дорозі), виграють усіма барвами веселки розводи моторного мастила.

Орхідеї на болоті - чи гербарій у музеї?

На завершення хочеться сказати і про біорізноманіття, що все більше стає схожим на біообмеження. Вирубка лісу означає скорочення ареалу проживання величезної кількості видів тварин, птахів, комах і рослин. Якщо продовжуватиметься знищення Карпат, то вже нашим онукам доведеться читати про ведмедів лише як про мешканців зоопарку, дізнаватись про соколів – з чорних списків Червоної Книги України(ЧКУ), а на орхідеї дивитись лише як на гербарій в Музеї ботаніки.

У 20-му столітті, до 70-х років, за даними ЧКУ, в Карпатах ще зустрічалось 6 видів птахів з соколоподібних, а вже нині відомості про них відсутні: Орлан-білохвіст, Шуліка рудий, Боривітр степовий… Чим ще готові пожертвувати українці, окрім краси Карпат, заради вигоди окремих осіб? Перш ніж дозволити рубати наш, український ліс, треба відповісти на питання: чи згодні ми втратити сотні видів фауни і флори заради тої деревини, яка все одно рано чи пізно опиниться на смітнику у вигляді стільців, зламаних диванів, списаних зошитів і спалених сірників? Чи згодні ми на смертоносні зсуви ґрунту, на забруднення річок і лісів, яке безпосередньо впливає і на наше здоров’я?

Не слід обманюватись, що проблеми Карпат стосуються лише карпатців, що забруднення Карпат не стосується тих, хто живе у Києві, Донецьку чи Харкові, бо всім відоме поняття „кругообіг речовин у природі”. Це означає, що якщо чхне ведмідь у Карпатах – засвербить у носі поліським їжакам та кримським дельфінам. Який вихід? Не стояти осторонь проблеми, не замовчувати її. Чиновники мають знати, що українцям не байдужа доля Карпат.

Автор: Ганна Даниленко

http://h.ua/story/67850/